Україна захищається: на фронті сотні тисяч її громадян та іноземних добровольців. Чи не у кожного з них був власний мотив залишити мирну професію та піти на фронт, і лише ворог у всіх один — російські варвари, які нищать наші міста і села, прикриваючись щитом глобальної брехні та корупції.
Нацгвардієць з позивним Небо днями та ночами стоїть за артилерійською бусоллю. Він – командир гармати. Від нього залежить її орієнтування, вимірювання відстані, фіксація цілей, розвідка. Його команди чітко та неухильно виконують бійці, які входять розрахунку. Навіть не віриться, що ще вчора він фотографував балерин у Харківському національному академічному театрі опери та балету.
Попередній
Наступна
Спочатку я потрапив до піхоти, але потім почав вчитись на артилериста. Тоді перевели на командира гармати”, — ділиться гвардієць з позивним Небо. Він та його дружина – представники творчої професії. Та життя його родини кардинально змінилося після початку повномасштабного вторгнення. — Я був фотографом. Фотографував переважно артистів театру. Дуже люблю балет. Це для мене — святе. Портрети, люди. Я багато фотографував дівчат з ХНАТОБ. Також працював з театром Шевченка”.
Небо не мав жодного досвіду військової служби. Питання війни були далекими та малозрозумілими. Та вона прийшла на поріг його будинку, принесла хаос, паніку, страх за найдорожче.
Коли почалася війна ми перші дні вирішили залишатися вдома. У мене дитина два з половиною рочки. На четвертий день війни [повномасштабного вторгнення] по Харкову активно почала працювати авіація. Після того, як уламки після авіаудару потрапили у мій будинок. Прийняли рішення вивозити дитину. Дуже складно було дістатися до залізничного вокзалу з ХТЗ, таксі не працювало. На вокзалі теж була величезна паніка. Добу ночували на вокзалі поки виїхали до Тернополя. Там ще два дні жили на вокзалі, поки не знайшли волонтерів, які нас поселили. Тоді я повернувся до Харкова, і з вокзалу пішов до військкомату. Наступного дня, я вже був у армії. Раніше до війська жодного стосунку не мав. Але тепер у мене є стимул, бажання: мою дитину образили, як і сотні інших наших дітей. Я не буду цього терпіти!” — розповідає Небо.
Гвардієць зізнається: війна не вбиває творчих інстинктів, він, як і раніше, мислить красивими кадрами. Впевнений, що їх можна б було зробити безліч, причому високої художньої якості. Та сьогодні Небо повністю віддається новій, тепер вже військовій, професії, щоб зробити свій внесок у наближення Перемоги України над росією.
