Володимир Романюк – головний сержант 2 взводу батальйону спеціального призначення «Донбас». Наразі він проходить лікування після контузії у Часовому Яру.
Володимир не приховує: перебування в Часовому Яру було важким випробуванням. Йому та побратимам доводилось цілодобово чергувати по 2-3 години. Через стрес їсти особливо не хотілося.
«Там завжди хочеться палити. А ще пити воду. Їсти, в принципі, не хочеться», – говорить гвардієць.
Проте зазначає, що їжі вистачало, адже її доставляли за допомогою дронів. Що воїни замовляли – те і надсилали: від води й хліба до ковбасок і солодощів.
«За це – велика подяка нашим командирам, які весь час переживали за нас. Вони кожен ранок, кожен вечір питали: «Чи щось потрібно? Боєкомплект, гранати, їжа, вода?». Все, про що ми просили – все вони доставляли», – пригадує Володимир.
А ще з цікавістю розповідає про окупантів – зокрема про бурятів з літерами «Z» на формі. Каже, що це переважно чоловіки у віці від 50 років. Можливостей розгледіти і розчути ворога було чимало – адже він був усього в 50-100 метрах.
«Найближчий «контакт» (бойове зіткнення) у мене був – 5-10 метрів», – додає воїн.
Під час перебування у Часовому Яру Володимир отримав сильну контузію. Тож для нього, як і для інших поранених, вихід з міста був особливо важким. Ускладнювали ситуацію ворожі дрони, які скидали «запальнички» – засоби для підпалення лісу. Втім вийти все ж вдалося.
«Найголовнішим завданням було вижити. Будь-якою ціною. Бо знав, що мене вдома чекають дитина, жінка, батьки», – розповідає про свою мотивацію Володимир.
За проявлену сміливість Президент України Володимир Зеленський згадав гвардійця у вечірньому зверненні.
«Було приємно, що він мене відзначив. Навіть батьки були за мене раді», – з посмішкою говорить Володимир. І додає, що про згадування Президентом дізнався випадково.
Але зазначає, що це нічого не змінює, і що його місія ще не завершена: «Полікуюся – й повернуся назад».
Відділення інформації і комунікації Східного Харківського ТУ
