Маючи за плечима 35 років досвіду, Док у 2023 році мобілізувався до Національної гвардії України як медик, здійснивши свою мрію – рятувати життя людей. Після кількох місяців підготовки він вирушив на ротацію в село Спірне на Донеччині, де проводив по 7-8 тижнів на позиціях.

«Інколи я залишався на посту довше, щоб хлопці могли відпочити, тим паче було важко заснути через постійні обстріли, потім – через адреналін. За 4 місяці нас двічі накривали фосфором, а газові атаки в туман не залишали шансів тим, хто не встигав зреагувати», – розповідає гвардієць.

Попри поважний вік 53-річного Дока через його руки пройшла більшість роти, адже той завжди діяв швидко та професійно:

«На війні немає часу на зволікання, особливо на такій посаді, адже хтось може не дочекатися допомоги. Я завжди намагався діяти швидко, бо життя побратимів – це найголовніше».

Док згадує день, коли був за крок від смерті:

«На свій день народження вийшов покурити, коли на плече сіла пташка. Задивився, як вона злетіла, і за мить відчув опік біля скроні – снайпер. Якби трохи повернув голову, все могло закінчитися інакше».

Під час одного з обстрілів Док отримав поранення в коліно, але сам витягнув уламок, щоб не турбувати побратимів. Наслідки травм далися взнаки вже після виходу з позицій:

«Я завжди терплю до останнього, як було погано, надавав собі допомогу самостійно. У госпіталь потрапив ледве тримаючись на ногах. Там зустрів хлопців, яких колись рятував. Побачивши в якому я стані взяли мене під руки зі словами: «Тепер наша черга допомогти».

Через отримані травми Док не зміг продовжувати службу на передовій, але не полишив службу долучившись до бригади з охорони громадського порядку.

«Кожен має робити те, що може, для спільної перемоги. Якщо не можу допомагати на фронті, захищатиму порядок тут. Наші міста повинні залишатися безпечними, щоб родини могли жити в спокої», – вважає гвардієць.

Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ НГУ