28-річний гвардієць на псевдо Магістр після навчання у вищому навчальному закладі вирішив пройти строкову військову службу. Навесні 2021 року хлопець отримав повістку до однієї з бригад Національної гвардії України в нині тимчасово окупованому Бердянську. Саме там Магістр пройшов базовий військовий вишкіл, після чого продовжив службу в Запоріжжі, патрулював вулиці міста.
Вже восени Магістр був переведений до 11 бригади імені Михайла Грушевського. Слідкував за громадським порядком уже в Одесі. Хлопець будував плани на майбутнє цивільне життя. Втім, замість цього, буквально за місяць до завершення строкової служби, почалось повномасштабне вторгнення рф в Україну.
«Пам’ятаю ту ніч. Ми з хлопцями перебували в добовому наряді. Вже мали йти відпочивати, але близько п’ятої ранку було оголошено тривогу. Нам пояснили, що вона не навчальна. Ми усі почали збиратися та діяти за протоколом. Чули вибухи в різних районах Одеси, розуміли, що все почалося», – згадує Олександр.
Як зізнається Магістр, було нелегко, військовослужбовцям доводилося швидко переміщуватися до безпечного місця, адже вже біля військової частини лунали вибухи.
«Вивозили важливі речі, екіпірування, документи. Тоді ще не розуміли, наскільки близько може бути ворог, які є загрози, чого можна від нього чекати. Перші години були важкими, хаотичними та непередбачуваними. Та допомогло те, що у нас був певний алгоритм дій, завдяки якому ми виконали усі поставлені перед нами задачі», – каже боєць.
Гвардійця у той день вразили гелікоптерні бої над Чорним морем, хоча й не було видно, де чий вертоліт, куди він полетить – назад до Криму чи далі до Одеси. Але хлопець більше хвилювався не стільки за своє життя, скільки за життя та здоров’я своїх рідних. На жаль, російські загарбники буквально за тиждень після початку повномасштабного вторгнення окупували ту частину Запорізької області, у якій залишилися мати, батько та брат Магістра. До речі, саме той факт, що ворог захопив Мелітопольський район, у майбутньому вплинув на сміливе рішення хлопця підписати контракт і попросити про переведення до Запорізької області. Саме там він отримав свій перший бойовий досвід.
«Перший виїзд пам’ятаю як сьогодні. Наш взвод було розділено на дві групи. Перша вночі виїхала на позиції, які наші військові нещодавно відбили. Так вийшло, що хлопцям довелося одразу приймати бій. Вибухи, хаос. Виявилося, що росіян було близько вісімнадцяти, а наших всього шестеро-восьмеро. Нацгвардійці прийняли бій, дещо потягнули час, після чого вже під’їхала наша артилерія та накрила позиції ворога», – пригадує Олександр.
Через деякий час герой цієї історії отримав поранення. Магістр наступив на протипіхотну міну, в результаті чого серйозно пошкодив ногу. Олександр не розгубився, скористався турнікетом, знайшов у собі сили, аби доповзти до побратимів, після чого вже був доставлений до лікарні. А далі – ампутація кількох пальців та частини стопи, понад три місяці стаціонару, близько шести місяців на милицях. Важкий час, як у фізичному, так і у психологічному плані.
Після проходження військово-лікарської комісії Магістр був визнаний обмежено придатним, тому був змушений припинити виконання бойових завдань на передовій. Але гвардієць не залишив військо, продовжив служити на благо України у соціальній службі в 11 бригаді ім. М. Грушевського НГУ, де наразі допомагає побратимам і посестрам, у тому числі пораненим, а також родинам загиблих воїнів.
Олександр вірить у перемогу України та закликає усіх українців об’єднати зусилля задля якнайскорішого настання миру. Після Перемоги хлопець планує продовжити службу та трохи помандрувати Україною – вільною та незалежною, мирною та незламною.
Група інформації та комунікації Південного Одеського ТУ
