Ранок 24 лютого для Юлії почався, як і для всіх, з сигналу повної бойової готовності. Хоча війна для гвардійки почалася задовго до повномасштабного вторгнення росіян.

«У лавах Національної гвардії я з 2017 року. На той момент війна на Сході тривала вже 3 роки. Тому, приймаючи присягу, я розуміла, що це не просто урочистий ритуал. Це реальна готовність стати зі зброєю в руках на захист Батьківщини», – переконливо розповідає гвардійка.

У 2019 році Юлія виконувала службово-бойові завдання у районі проведення ООС і розуміла, що попри вир мирного життя у наших містах і селах, подих війни зовсім близько.

Юлія згадує: «Там був серйозний вишкіл. Кілька годин їзди з рідного міста до району виконання завдань на сході – і танула на очах ілюзія безпеки, у якій тоді люди перебували тут, вдома».

Жити у польових умовах, вміти організувати невибагливий побут, і, найголовніше, бути напоготові щосекунди прийняти бій – такий досвід допоміг Юлії внутрішньо зібратися, коли почалося повномасштабне російське вторгнення. Побоювання були тільки за життя сина, за своїх близьких. Але ці переживання ще дужче вмотивували гвардійку робити все для Перемоги, заради майбутнього дітей.

«Після шести місяців війни скажу так: віра в те, що ми переможемо ворога, міцніє з кожним днем. Такий настрій я бачу і у своїх побратимів. Ніякого відчаю, тільки наполеглива щоденна робота. Я завжди думаю про свого сина: яке майбутнє чекає на мою дитину? І переконана на сто відсотків – мирне, щасливе життя, у процвітаючій вільній країні!», – говорить дівчина.