Нацгвардійці показали волонтерам з Німеччини наслідки російського вторгнення на Харківщині (ВІДЕО) - НГУ

Волонтер з Німеччини Matthäus Wanzek намагається зруйнувати міфи російської пропаганди та допомагає українцям, які постраждали від російського вторгнення. При чому робить це й у рідному місті Леннештадті й на Харківщині. Нацгвардійці, своєю чергою, допомагають Матеушу реалізувати його проєкт безпосередньої комунікації німців та українців.

Офіцер Нацгвардії Олексій швидко рухається глинистою стежкою попід трасою, яка проходить через Руську Лозову. З ним йдуть п’ять цивільних в захисному спорядженні. Їх звати Matthäus Wanzek, Tamara Weber, Michael Bock, Reinhold Büchler, Anna Maria Mossal, Richard Josef Willems, Simon Meier — всі вони волонтери з різних куточків Німеччини. Олексій показує гостям покинуті росіянами позиції, з яких окупанти вели вогонь по щільнозаселеним районам Харкова. За гвардійцем рухається німецький волонтер Matthäus, який володіє шістьма мовами. Він уважно слухає, що йому говорить Олексій, миттєво перекладає це колегам з Німеччини. Незабаром вони доходять до двоповерхового будинку з червоної цегли. На його стінах видно сліди від ураження артилерійським снарядом чи міною.

“Під час ворожих ударів зі сторони російської федерації мирне населення зазнало втрат. Ось тут були під час окупації поховані чоловік та дружина, — Олексій показує на дві прямокутні ями вириті у садочку та на брудний від крові та чорнозему килим. — Прийшов сусід, побачив їх мертвими. Він здійснив поховання просто на подвір’ї. Вже, коли сюди повернулися українські бійці, то була проведена ексгумація загиблих та їхнє перепоховання”.

Європейські друзі шоковані: на кожному кроці вони бачать ознаки того, що тут було вкорочене чиєсь життя, перекреслено долю, зруйновано бізнеси, статки, працю багатьох поколінь. Далі Олексій показує склади знищеної артилерійським вогнем побутової техніки. Всюди видно безліч речей, які вказують на те, що тут було величезне скупчення російських військ, зокрема, покинуті іржаві боєприпаси, шматки форми та взуття окупантів, коробки із сухпаїв, окопи, вириті на швидку руку й укріплені чомусь мішками із пластиковою стружкою. Після цього він показує, як облаштувалися українські військові. Ті чоловіки з присутніх гостей, які замолоду служили у Бундесвері, дивляться на розгалужену та надійну фортифікацію українців, порівнюють її з примітивною російською, і схвально кивають головами. Тут же на блокпосту вони бачать імпровізований “музей” із залишками боєприпасів різних калібрів, які тут детонували. Гвардійці зробили його, щоб подорожні бачили з чим прийшли в Україну росіяни. Після цього бійці та волонтери їдуть на позиції росіян поблизу Питомника. Їх зустрічають викошені артилерією лісосмуги. Все навколо дихає смертю, тому ніхто не сходить з асфальту, і це цілком виправдано: всі околиці щільно заміновані.

“Це важливо, бо у нас в Німеччині є дуже різна інформація. Багато людей, які не знають українців, можуть бути відкриті для пропаганди з росії, яка стверджує, що українці самі себе вбивають, що тут одні нацисти й тому подібне. Тому важливо, щоб наші друзі, змогли розповісти у своїх землях [йдеться про особливості адміністративного устрою Німеччини] те, що вони бачили на власні очі”, — каже Matthäus Wanzek. Він допомагає українцям з 2014 року, але навіть його сильно гнітить враження від масштабів руйнувань, які завдали Україні варвари 21-го століття — російські окупаційні війська. Проте, він зазначає, що розрахунок кремля на створення міграційної кризи в країнах Європи [туди виїхало 7,8 млн українських біженців] провалився. Німці та їхні сусіди-європейці продовжують активно допомагати українцям. Відбувається потужна та взаємовигідна низова комунікація народів: обмін ідеями, емоціями, ресурсами. Саме тому він залучає до своїх поїздок людей, які прагнуть на власні очі побачити, якого горя завдали Україні російські окупаційні сили. Цього разу вони не лише доправили гуманітарну допомогу цивільним мешканцям Харківщини, але й завезли будівельні матеріали та смаколики українським захисникам.

“Дуже сумно бачити випробування, які проходять українські воїни. Все це неймовірно важко для таких мирних людей, як я, і весь німецький народ. Але ці воїни лишаються такими хоробрими, дружніми, відкритими й з такими теплими серцями, що для мене було справжньою честю познайомитись з ними, мати можливість поговорити з ними, обійняти їх, просто поділитися нашою любов’ю і відчути, що ми всі одна велика команда! Що разом ми зможемо змінити світ. Я вірю, що Україна виграє війну, і ми хочемо зробити все, що в наших силах, щоб допомогти їй! — запевняє Tamara Weber. Ця смілива та відкрита жінка вже вдруге на зраненій російською агресією Харківщині. Вона не лише сприймає біль України всім серцем, але й робить все можливе, аби підтримати українців. — Дуже важливо, що ми можемо повернутися додому і розповісти нашим сім’ям та всім знайомим, яка тут реальність, тому що в ЗМІ ви бачите лише її маленькі шматочки, але не можете зрозуміти, що відбувається насправді, що все набагато гірше. Мені 31 рік, і я думала, що я молода, але їм 20 років, 18 років, 22 роки, і вони борються за свою країну, а ще за Європу, за всіх нас. Я дуже хочу знов сюди приїхати й зустріти їх всіх живими!”

“Цей день сповнений вражень та емоцій. Коли ти ходиш по цих місцях і все бачиш на власні очі, то це сильно відрізняється від того, що показують по телевізору чи в інтернеті. Це такі хоробрі хлопці й чоловіки, і вони такі молоді, але вони повинні продовжувати боротися! Мені подобається те, що вони роблять! Я хочу дати їм надію! Я дуже рада, що я тут, що можу це все побачити, і розповісти всім про це у мене на Батьківщині про цю громаду, і про ці дуже погані речі, які тут відбуваються”, — ділиться емоціями волонтерка Anna Maria Mossal. Її голос дрижить від хвилювання, на очі мимоволі навертаються сльози. Побачене сильно її травмує, вона намагається тримати себе в руках та не піддаватися емоціям. 

 

“Ми щойно приїхали сюди, на одну з позицій, яку захищають харків’яни. Вони показали нам маленькі села навколо, де, впевнений, сталися жахливі речі. Ми бачимо багато зруйнованих будинків. Вони повні речей та одягу цивільних мешканців. Люди, напевно, дуже швидко покинули ці будинки. Ми, навіть, бачили могили, які сусіди викопали для своїх друзів і сусідів в їхніх селах. Згодом солдати їм допомагали гідно поховати загиблих. Вони також показали нам свої оборонні позиції. Це дуже вражає, як вони можуть виживати тут щодня в такому холоді. Наскільки гнітюче бачити всі ці зруйновані будинки! Я не можу уявити, як можна залишатися тут цілий день, і все ще мати мотивацію боротися за місто і захищати його, і боротися за інших людей”, — міркує волонтер з Німеччини Simon Meier.

Гвардійці та німецькі волонтери також відвідали зруйновану Салтівку, де до повномасштабного вторгнення за різними оцінками мешкало від 400 до 600 тисяч осіб, а також випалену разом зі псковськими спецпризначенцями Харківську школу № 134 (українсько-німецьку). Німецькі гості, а це звичайні люди з народу, підприємці, медики, вихователі, пообіцяли ще більше робити для українців, і головне: доносити правду про агресію тоталітарної росії проти цивілізованого світу.

Нагадаємо, нацгвардійці роблять все можливе для повернення нормального життя на деокуповані та постраждалі від російської агресії землі. Зокрема вони допомагають доставляти населенню гуманітарні вантажі.

Разом до Перемоги!

Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України

Перейти до вмісту