Олександр Свистунов, 36 років, командир відділення одного з бойових батальйонів 5 Слобожанської бригади НГУ. Все життя працював руками, після школи одразу пішов у гірники. Спеціальностей там не багато, освоїв найважчу – став ГРОЗом (гірничий робітник очисного «забою» – авт.).
Сам Олександр мешканець Дніпропетровщини, має дружину та двох дітей. Від війни не ховався, але, як розповідає, й не рвався на фронт.
“Принесли повістку – пішов служити, ховатися від воєнкомів не думав, бо то не по-чоловічому. Та й син росте – треба надавати батьківський приклад захисту родини”, – розповідає Олександр.
Спочатку був військовий вишкіл, далі почалася вже своя війна — виїзд у Серебрянське лісництво під Кремінну. Постійні бойові зіткнення та обстріли, носіння боєкомплекту та копання окопів у піску, що осипається після кожного прильоту, де ворога бачиш неозброєним оком – позиції орків просто навпроти, по прямій через ярок метрів сто буде.
“У Кремінній на день Святого Валентина отримав «подарунок» у спину від противника – уламок 120мм міни. На ротації після госпіталю пройшов навчання штурмовим діям та у Кліщіївку поїхав вже підготовленим і злим. Кліщіївку відбув всю. Одразу після повернення отримав нагрудний знак «За доблесть» та змінив погон на сержантський”, – згадує сержант.
Всі думки у нашого героя лише про Перемогу та повернення до звичного життя, до сім’ї та роботи, до відпочинку у гаражі з автівкою, до відомого і передбаченого завтра.
Зараз Олександр несе службу на оборонних рубежах на Харківському напрямку. Ворог не пройде, бо гвардійці стоять міцно. Звичайні хлопці робітничих професій стали професійними військовими. Але війна не вічна, Перемога буде неодмінно, а вже після неї можна змінити однострій на улюблені джинси.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
