Сьогодні вже нікого не здивуєш історією про жінку, яка вирішила піти в армію, але цього разу розповімо про те, як віра у себе та бажання бути корисною здатні змінити життя.
Історія психолога військової частини 3061, молодшого лейтенанта Лесі Бєляєвої — це приклад сміливості, невичерпної енергії та любові до життя. Вона не просто працює психологом, а стає для військових тією людиною, яка завжди поруч. Вона вміє вислухати, підтримати, а іноді просто посміятися разом, розряджаючи напругу навіть у найскладніших ситуаціях.
На запитання: «Як опинилася в армії?», Леся з посмішкою відповідає: «По оголошенню!».
Ця жінка вміє розрядити будь-яку напружену ситуацію, принести тепло й оптимізм навіть там, де здавалося б, для цього немає місця. Вона надихає своєю простотою та енергією.
— Моя місія — допомагати. Я завжди готова вислухати, підтримати й налаштувати на краще. Байдуже, де ви зараз: у бліндажі, на передовій чи вдома. Зв’язок завжди відкритий — я тут для вас.
Армія для неї — це новий виклик, нові люди, нові можливості. Кожен день — це своєрідний екзамен на витривалість і людяність. Вона рада від того, що може бути корисною, що її досвід і знання справді потрібні.
Її позитив заразний. Вона постійно нагадує військовим про важливість простих радощів: посмішки, обіймів, розмов з рідними.
— У кожної жінки, яка у зрілому віці прийшла в армію, за плечима історія та обставини, що привели її в цю точку.
Мама двох чудових донечок, педагог із 16-річним стажем, учителька української мови та літератури, заступник директора з виховної роботи усього за одну мить змінила свою звичну реальність, зробивши крок у нове і невідоме.
— Робота в школі — це справді круто. Працювати із дітьми, новим поколінням, це значить завжди тримати руку на пульсі — ти у тренді, у темі, на хвилі. Це надихає.
За плечима жінки не один випуск учнів. Леся з гордістю говорить про своїх випускників, які назавжди залишилися в її житті.
— За ці роки школа стала для мене не просто роботою — це було моє покликання. Учні — як рідні діти. Є ті, з якими я спілкуюся й досі. Один із них навіть називає мене другою мамою, хоча вже й сам став татом. А я тепер уже бабуся. Це найбільше щастя для вчителя, коли твої учні діляться своїми успіхами та проблемами, коли йдуть до тебе за допомогою. Потрібно постійно розвиватися і рости над собою. Поки ти вчишся та здобуваєш нові знання, ти залишаєшся молодим.
У 2023 році жінка здобула другу вищу освіту за фахом «Психологія» і вирішила вийти за межі звичного, спробувати себе в новій ролі.
Одного вечора, гортаючи стрічку на сайті з вакансіями , вона прочитала оголошення, де до військової частини 3061 Національної гвардії України шукали психолога.
— В цей момент я зрозуміла, що більше не можна стояти на місці. Хотілося зробити щось важливе не лише для себе, а й для країни. Це був непростий крок, але я знала, що так треба.
На першій співбесіді начальник відділення кадрової роботи, начальник відділення психологічного забезпечення та командир частини розповіли Лесі про специфіку роботи психолога в підрозділі, а також про складнощі та відмінності цивільного життя від служби в армії.
— Вони навели десятки причин, чому мені буде важко, але я їх переконала. Я знала, що це місце, де я маю бути, і нічого не могло змінити мого рішення. Коли я принесла додому військовий одяг, перше, що сказали діти: «Мамо, тепер більше суконь і спідниць не буде?», але я запевнила їх, що все гаразд, сукні залишаться, просто тепер я буду частіше у військовій формі.
На запитання, чи було страшно міняти все у зрілому віці, гвардійка відповідає, що страшніше стояти осторонь, коли в країні війна, потрібно допомагати та долати особисті виклики.
— Я щаслива, що знайшла своє місце в армії. Вважаю, що тут і зараз я потрібна. Щаслива, що відділ психологічного забезпечення прийняв мене до свого дружнього і професійного колективу. Тут навчають, підтримують, допомагають, хвилюються.
Спілкування жінки із бійцями — це не просто комунікація психолога, це своєрідний міст підтримки та надійна опора.
— Моя місія — допомагати. Я завжди готова вислухати і підтримати. Байдуже, де ви зараз: у бліндажі, на передовій чи вдома. Зв’язок завжди відкритий — я тут для них. Я постійно наголошую, що можу вислухати їх, адже добре знаю, що іноді просто потрібно виговоритися, поділитися своїми переживаннями й відчути, що ти не один у своїй боротьбі.
Кожен раз, коли психолог чує питання: «Чи буде у нас можливість поговорити ще?» — є усвідомлення того, наскільки така робота є важливою. Леся намагається налаштувати бійців на позитив, адже під час труднощів оптимізм може стати справжнім рятівним колом.
— Я завжди кажу своїм бійцям: навіть у найважчі моменти не забувайте жити, любити, мріяти. Ми сильні, бо вміємо триматися разом і підтримувати одне одного.
Її приклад надихає багатьох. Вона довела, що зміни — це можливість, а не перешкода. І що найголовніше в будь-яких обставинах варто залишитися собою.
— Я люблю сукні, і вони нікуди не зникли. Армія не змінює твою сутність — вона просто дає тобі нові можливості проявити себе. Я щаслива, що наважилася на цей крок. Армія — це місце, де я справді відчуваю себе потрібною. Це і є моє покликання.
