Евакуація поранених один із найскладніших процесів на лінії фронту. Окрім того, що для неї мають бути залучені не тільки медики й техніка, ситуація ускладняється постійною аеророзвідкою та обстрілами противника.
Медики Національної гвардії України на цих кадрах евакуйовують п’ять поранених на південному напрямку. Усі вони різної тяжкості: опіки, зламані ребра, уламкові поранення. Дехто з них чекав на евакуацію добу, дехто дві. Для ворога не існує звичаїв та правил війни – вони не дають вивезти поранених, а медичний персонал для них є окремою важливою ціллю.
«Буває по різному, в залежності коли машина виїде, все складається по ситуації, – розповідає нацгвардієць на псевдо Маестро. – Може так бути, що чекаємо 10 хвилин, може годину. Сьогодні знали, що буде більше поранених, підготували два екіпажі на виїзд».
Основним завданням конкретно у цьому випадку було оглянути поранених та, при потребі, надати допомогу. Не менш важливим є комунікація з пораненими – вони мають відчувати, що ними опікуються. Медики резюмують, що всім пораненим надали фахову домедичну допомогу на самих позиціях.
Після передачі на стабілізаційний пункт евакуаційна команда Нацгвардії повертається на точку збору. Тут вони чекають на наступний виїзд. Поки повертаємо є нагода поспілкуватись із водієм. Це нацгвардієць на псевдо Санич.
Він розповідає, що не тільки кермує автівкою, а й допомагає медикам. Іноді потрібно піднести ноші, іноді завантажити поранених. Дорогами півдня намагається їздити м’яко, аби не задати ще більшої шкоди хлопцям.
«Якщо важкі поранення, то чим швидше довеземо, тим краще, – говорить Санич. – В основному водій, але можу і допомогти перемотати чи ножиці подати. Шкода хлопців. Різних вивозять, різні поранення. Буває, що загиблих забираємо. Вже звик до такої роботи».
