Нацгвардієць Дмитро на війні з 2015 року. Тоді у складі сил спецоперацій він виконував бойові завдання на Донеччині. З 2019 року Дмитро несе службу у лавах Національної гвардії України.
2023 рік, вже повномасштабна війна і знову у військовій біографії нацгвардійця бойова робота у складі Сил оборони України на Донеччині.
«Дії агресора до повномасштабного вторгнення відрізняються від сьогоднішніх передусім щільністю та інтенсивністю вогню, – говорить гвардієць, – тоді ворог не застосовував авіацію, важку артилерію – дуже рідко. Тепер ми працюємо під шквальним вогнем противника з усіх видів озброєння майже цілодобово. Вщухають обстріли, одразу ж вилітають розвідувальні ворожі дрони, і цей колообіг постійний», – ділиться гвардієць.
Підрозділ бійця знаходився в обороні, тримав позиції, щоб ворог не вийшов на певні рубежі. Знищили кілька одиниць ворожої техніки, серед яких бойові машини піхоти, танки, БТР, вантажівка та близько чотирьох десятків піхоти противника.
«Важко, але ми не пасемо задніх, тримаємось і даємо гідну відсіч ворогу», – запевняє Дмитро.
Під час виконання завдання боєць отримав кульове поранення – по ньому працював ворожий снайпер:
«Попри моє постійне пониження силуету та контроль за обстановкою навколо, ворог вирахував точний момент для пострілу. Він поцілив у живіт. Оскільки на поясі в мене був невеликий припас провізії, куля влучила у бляшанку консерви, пройшла крізь кевларовий пакет та потрапила у тіло, не зачепивши важливі органи. Після надання допомоги бойовим медиком на позиції, було прийнято рішення мене евакуювати. Постріл снайпера, потім – обстріли з ворожого літака. У такій обстановці ми йшли до місця евакуації кілька кілометрів. Згодом вилетів розвідувальний дрон, аби фіксувати нанесені пошкодження».
Дмитро каже, що в жодному разі не треба недооцінювати ворога: там є бойовики з великим досвідом. Він радить побратимам, які переходять на нову позицію, обов’язково дізнаватися звідки працює снайпер і яку тактику застосовує ворог в певний проміжок часу.
А ще – не нехтувати правилами особистої безпеки, обов’язково одягати захисну амуніцію.
«Носити бронік та каску 24/7 справді важко. І дехто може ненадовго зняти, сподіваючись, що цього разу нічого поганого з ним не трапиться. Мені пощастило – я був у захисті, бо снайпер, як правило, “двохсотить”. Ворог не спить і постійно змінює тактику, шукаючи наші слабкі місця. Коли показую кулю, всі побратими питають, а де ж прострілена бляшанка. Її викинув, а от кулю залишив – нагадуватиме про небезпечну для мого життя ситуацію із добрим завершенням».
Група інформації і комунікації Центрального ТУ
