Гвардієць пригадує, що спочатку йому здавалося, що найстрашніше на фронті – це артилерійські обстріли. Проте згодом з’ясувалося – до них можна звикнути й, з часом, обстріл вже не так лякає.  Натомість найстрашнішими виявилися контактні бої, адже важко передбачити, як буде змінюватися сценарій бою, як буде поводитись противник і чи не надійде раптове підкріплення штурмовикам. Проте страх, до певної міри, є корисним на війні. Олександр вважає, що страх заставляє людину діяти, а дія, реакція, робота – це найкраще, що можна зробити для того, щоб захиститися і вижити. Найгірше – це заціпеніти і не робити нічого. 

«Страх допомагає не втрачати бойового духу. Коли страшно, то нема коли думати, що щось станеться. Ти не впадаєш у ступор. Ти просто робиш те, що треба», – розповідає Олександр.

За час перебування на фронті, підрозділ гвардійця став дружнім, а бійці стали однією сім’єю, адже довелося пережити чимало, а спільний досвід – радісний і трагічний, –  зміцнює людські стосунки. Гвардієць розповідає, що після повернення додому планує повінчатися з коханою й побратими обов’язково будуть серед запрошених на свято.    

Турбота про побратимів – це не унікальна риса підрозділу Олександра. Гвардієць переконаний, що це сильна сторона українського війська загалом. Саме турбота про особовий склад і цінування солдатського життя – це запорука нашої майбутньої перемоги.

Збережене життя нашого воїна сьогодні – принесе позитивний результат завтра, вважає гвардієць. Натомість росіяни не жаліють власних військових, їм йдеться про результат за будь-яку ціну. У них більше людей, але вони їх не цінують. Це їх погубить.  

Більше про бої на східному напрямку, про м’ясні штурми окупантів і про бойове братерство гвардійців дивіться у відео: