Медики – це янголи в обличчях людей, а військові медики – це ціла армія янголів, які рятують життя наших захисників. Напередодні Дня медичного працівника, яке відзначається 27 липня, ми поспілкувались з начальником відділу медичного забезпечення – начальником медичної служби Центрального територіального управління НГУ підполковником медичної служби Барчук Марією Романівною.
Ця жінка – втілення краси, ніжності, жіночості, чуйності, і водночас вольова, цілеспрямована, рішуча та незламна. В підпорядкуванні у неї понад 130 медиків. Вона об’єднала дружній, потужний колектив, який щодня, щохвилини стоїть на захисті здоров’я нацгвардійців.
Марія Барчук знайшла час для бесіди й відповіла не декілька запитань.
– Марія Романівно, як Ви обрали цю професію? Ким мріяли стати?
– На сьогодні я начальник відділу медичного забезпечення – начальник медичної служби Центрального територіального управління НГУ, підполковник медичної служби, – розповідає Марія Барчук. – Я мріяла стати педіатром, але в житті так не склалося. Закінчила Вінницький Національний медичний університет за спеціальністю «Педіатрія», потім вирішила та поступила до Української військово-медичної академії за фахом «Лікар загальної практики та сімейної медицини». У 2011 році закінчила військово-медичну академію. Після цього прийшла служити начальником медпункту військової частини 4114 в Західне територіальне управління. Здобуття освіти зайняло 9 років.
– Як Ви стали військовим медиком? Скільки років у цій професії?
– У 2008 році вступила до військово-медичної академії та відразу підписала контракт на 5 років, з того часу та по сьогоднішній день я – військова.
– Як Ви вважаєте, чи важко бути військовим медиком? Що найголовніше в роботі?
– До моїх обов`язків входить правильно організувати медичну службу – це кожен день починається з наради, на якій обговорюються загальні питання та шляхи їх вирішення, важливо ефективно налагодити роботу особового складу. Кожного дня військові медики надають кваліфіковану медичну допомогу, оглядають пацієнтів, супроводжують до іншого медичного закладу, при необхідності, координують хворого, щодо його дій у разі потреби вузькопрофільного спеціаліста у медичній галузі. Є й матеріально відповідальні люди, які щоденно забезпечують повсякденну діяльність підрозділу. Національна гвардія України цілком забезпечена лікарськими засобами, які ми використовуємо для лікування пацієнтів. Якщо захворів гвардієць, він звертається до медичного пункту, де йому надають лікування в повному обсязі.
– Марія Романівно, чи мріяли Ви коли-небудь змінити професію?
– Ніколи. Я не думала, що стану військовою людиною, але коли прийшла в військо, зрозуміла – це моє призначення. На даний час я б не хотіла нічого змінювати. Я себе бачу тільки в армії.
– Чи отримуєте Ви задоволення від роботи? Що радує найбільше?
– Я отримую задоволення та надихаюсь тим, що роблю. Коли поранені стають на ноги, коли бійці на грані життя-смерті таки одужують, завдяки професійним і своєчасним діям наших медиків, як цьому можна не радіти?!
– Як змінилась Ваша робота з початком повномасштабного російського вторгнення?
– Після повномасштабного вторгнення змінилось життя, не тільки робота. Її стало набагато більше в усіх сферах: будь-то медичне забезпечення, контроль за лікуванням поранених, підготовка всіх документів, у разі необхідності для лікування за кордоном і т. і.
– Але чи вистачає Вам, жінці, яка займає таку відповідальну посаду, часу на родину? Може ще і є якесь хобі?
– Родину….В мене чоловік військовий, який також постійно на роботі. З перших днів війни дитина була у знайомих людей, а потім з ними поїхала на мою Батьківщину, до Львівської області, до моїх батьків. Вона там провчилась рік у першому класі.
Служба, а потім максимально приділяю час родині, намагаюсь якнайбільше проводити часу з дитиною, яка повернулась додому.
Завжди любила робити вилазки на природу. В юнацтві ми дуже часто ходили в походи в гори. Полюбляю знайомитись з культурою інших країн, відкривати для себе нові міста нашої держави, але наразі на це не вистачає часу.
До війни малювала, вишивала бісером, але сказати, що це хобі?! Мабуть, ні, – це мене заспокоює. В мене таке враження, що все це було в іншому житті…
– Якщо повернути час назад, ким би Ви були, якщо не військовим медиком?
– Просто лікарем – педіатром. Я ніколи себе не позиціонувала з іншою професією – тільки медицина. В мене мама була медиком, вона працювала в госпіталі. Так що я спадковий медик.
– Яка Ваша найголовніша мрія?
– В мене все добре: мої близькі поруч живі й здорові – це саме головне для мене. Але я бажаю, щоб закінчилась війна нашою Перемогою – це спільна мрія всіх українців. Хочу, щоб діти зростали у квітучій, вільній Україні.
– Щоб Ви побажали колегам з нагоди професійного свята медичних працівників?
Від щирого серця хочеться побажати гарного здоров’я, успіхів у роботі, і щоб робота приносила не тільки користь, а й радість. Будьте щасливими, активними, коханими та позитивними кожен день свого життя!
Зі Святом!
Група інформації і комунікації Центрального ТУ
