«Хочу жити у вільній країні, щоб мої діти народились і росли у мирній державі на своїй рідній землі», – Дмитро з позивним Кондрат - НГУ

Загартований та відмінно натренований, майстер спорту з плавання та сучасного п’ятиборства, інструктор з фізичної підготовки, з 2018 тренував особовий склад одного з підрозділів Північного об’єднання Нацгвардії України, неодноразово брав участь у змаганнях з військового семиборства та займав призові місця.

Однак, 24 лютого життя гвардійця змінилося повністю. З інструктора йому довелося дуже швидко перекваліфікуватися на навідника гранатомета.

«У лютому у мене була відпустка, але 23 нас викликали в частину, ми перевірили власну зброю, отримали інструктаж. В мене особисто не було якогось поганого передчуття. Ранок наступного дня я, як і всі українці, запам’ятаю на все життя. Бойова тривога, перша ракетна атака і розуміння, що почалося…», – пригадує гвардієць.

Спершу Кондрат з побратимами заступали на блокпости, в середині березня виконували бойові завдання у Мощуні:

«Добре пам’ятаю кінець березня, хоч ворожі війська вже відступали, але їх артилерія продовжувала нас накривати. Ми спали в землянках, в бліндажах, але навіть там під шквальним вогнем, намагалися облаштувати якісь мінімальні умови».

На Київщині військовослужбовці з підрозділу Дмитра виконували завдання з виявлення ворожих диверсійно-розвідувальних груп, тримали лінію оборони, попри перевагу противника в живій силі та озброєнні.

Після звільнення Київщини військовий вирушив на ротацію на Донеччину.

«Наша задача була прикрити відхід підрозділів ЗСУ та ССО. Кільце навколо них звужувалося, а людей потрібно було виводити. Арта противника накривала всім чим тільки можна. Траса Бахмут-Лисичанськ обстрілювалася повністю, тому доводилося їхати обхідними шляхами на південь від Сєвєродонецька. У мене тоді було таке враження, що ми з хлопцями перекопали, мабуть, половину території від Бахмута до Слов’янська. Згодом, наприкінці вересня, наш підрозділ брав участь в зачистці Лиману і навколишніх сіл».

Дмитро переконаний, що спорт дуже допоміг йому на передовій. Оскільки головне завдання професійного спортсмена, таке ж як і у військового – це мобілізуватися та організуватися, щоб не відволіктися в найкритичніший момент.

«Фізична підготовка дуже стає в пригоді особливо там, на нулі, коли потрібно долати великі відстані в повній екіпіровці зі зброєю у руках, зайняти позицію для оборони чи вести багатогодинне чергування на посту. Максимальна концентрація, розуміння, що навіть попри біль потрібно продовжувати, кожен раз докладати надзвичайних зусиль, щоб виконати поставлене завдання».

У свої 23 роки гвардієць мав плани будувати спортивну кар’єру, мріяв далі розвиватися в улюбленому напрямку, але наразі цілі Дмитра дещо інші.

«Раніше я не надавав значення багатьом простим речам. На фронті ж зрозумів, що треба жити сьогоднішнім днем. Цінувати кожну хвилину, рідних і близьких людей. Армія змінює не тільки світогляд, а й загартовує характер. З тими хлопцями, з якими я був на позиціях, ми дуже здружилися. В нас вже є свої історії, специфічні, суто військові жарти. Змінилися також мої внутрішні принципи та мотивація. Я чітко зрозумів, що хочу жити у вільній Україні, щоб мої діти народились і росли у мирній державі на своїй рідній землі, тому зроблю все, що у моїх силах, аби якнайшвидше перемогти окупанта».

Від admin

Перейти до вмісту