Мати та син разом несуть службу в запорізькій військовій частині 3033 Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Вона — інструктор з тактичної медицини, він — заступник командира батальйону по роботі з особовим складом.
Мама Лариса 25 років у військовій справі — старший інструктор з тактичної медицини та військової топографії. Стати військовою було її мрією.
«Я працювала в цивільній медицині 5 років. Але, знаєте, в душі — військова. В мене дядько військовий, тітка військова. У родині багато військових, але батько та мати — цивільні. Я мріяла стати військовим медиком, от саме військовим медиком», — розповідає гвардійка.
У 2014 році, коли росіяни почали збройну агресію на сході України, Владислав, син Лариси, не зміг залишитися осторонь – став на захист Батьківщини, вступивши до лав Національної гвардії України.
Нацгвардієць згадує: «Коли почались бойові дії, мама знаходилась у передмісті Маріуполя, де велися бої. Зателефонувала мені якось, сказала, що справи в неї не дуже. Я тоді за неї запереживав і відчув, що не можу знаходиться осторонь від усього цього. Після цієї розмови жити цивільним життям мені совість не дозволяла. Тому я пішов на контракт».
Згодом, вступив до Академії Нацгвардії, а пізніше вирушив до зони АТО. Нині — заступник командира батальйону по роботі з особовим складом. Каже, що рідко зустрічається з мамою на службі, та коли бачить, стає тепліше на душі:
«Дуже приємно на емоційному рівні, коли біжиш у своїх справах, займаєшся чимось, і краєм ока бачиш, що десь проходить рідна людина… Коли думаєш, що дуже тяжко, а побачив маму — настрій піднявся», — розповідає Владислав.
Військова пишається сином, адже впевнена: «Він дуже досвідчена людина. Він і себе буде берегти, і людей, які в нього в підпорядкуванні. Я дуже за нього переживаю. Але, глибоко в душі, сподіваюсь, що він справиться з усім, з чим його стикне доля».
У Владислава та Лариси зараз єдине бажання — перемога України.
«Ця війна — велике горе. І кожна мати переживає за своїх дітей. Але ми всі будемо сподіватися та вірити, що війна дуже скоро завершиться і настане наше життя: краще, мирне і спокійне», — говорить Лариса.
«Щоб ми всі ці труднощі пережили, закінчилась ця війна. Хочемо зустрітися великою нашою родиною, відзначили перемогу та жити», — додає Владислав.
Детальніше в сюжеті Суспільного:
