Гвардієць 2 Галицької бригади Національної гвардії на псевдо Куниця служить зв’язківцем у підрозділі. До великої війни хлопець служив строкову службу й згодом працював у торгівлі, але після початку масштабних бойових дій він пішов до військкомату, щоб приєднатися до лав захисників Батьківщини.
«У мене у військовому квитку написано – під час воєнного стану необхідно з’явитися по місцю служби. Бо на той момент моєї частини вже не було — це в Запорізькій області, місто Енергодар, — вона потрапила під окупацію і повертатися не було куди. Я пішов у військкомат і кажу «забирайте мене». Вони ж кажуть – «будеш зв’язківцем?». А я відповідаю: «буду, що ж тут зробиш. Не мені вибирати», — пригадує гвардієць.
Зараз Куниця спільно з побратимами воює на Покровському напрямку. Хлопець має досвід участі в боях на різних напрямках і в різні періоди великої війни. Він зазначає, що технології змінюються просто на очах. І те, що два роки було рідкістю, наприклад, дрони — сьогодні це одна з найпоширеніших технологій на фронті. Розуміння таких трансформацій важливе особливо для його спеціальності, адже він відповідає не лише за зв’язок у підрозділі, але й залучений до радіоелектронної боротьби з ворожими БПЛА.
Загалом Куниця переконаний, що на війні практично неможливо виконувати лише те, що передбачається у твоїх посадових обов’язках, адже кількість нештатних ситуацій величезна і треба бути готовим на них реагувати. Гвардієць пригадує епізод, коли випала нагода евакуювати тіло полеглого побратима з позицій. Попри загальне виснаження, складність завдання і ризик, діяти треба було негайно.
«Виникають різні ситуації в яких треба попрацювати – доставляти боєкомплект або виносити хлопців. Ти розумієш, що треба гідно поховати товариша і ніхто цього не зробить, якщо не ти. Одного разу ми добряче попрацювали – носили БК, і, загалом, провізію. Я просто фізично вже нічого не міг. Але з’являється можливість винести тіло полеглого побратима. Кращого варіанту немає. Мені командир каже: «Пішли!». Я відповідаю, що дуже болить спина і зможу піти, якщо мені вколють знеболювальне. Тоді готовий йти, куди скажете. Мені вкололи знеболювальне. Ми вискочили, все було обдумано. Там була небезпечна ділянка – перехрестя, яке постійно прострілювалося. Перейти його – це, ніби зіграти в рулетку. Ми взяли ноші й бігли як могли», — ділиться спогадами Куниця.
Більше, про бої на Покровському напрямку і роль зв’язку на передовій, дивіться у нашому відео:
Група інформації і комунікації Західного ТУ
