Ціна війни дуже велика — сплачується найкращими з нас. Вони раз за разом йдуть на “нуль”, бо треба комусь закінчувати те, що почали не ми. Нашого співрозмовника звуть Максим, йому 34 роки. Воює вже півтора року. Здатен посміхатися всім обличчям одразу. Здається, навіть зі спини можна зрозуміти, коли Макс в доброму гуморі.
На службу в один з бойових батальйонів 5-ї Слобожанської бригади НГУ він потрапив у серпні 2022 року. До того закінчив школу та технікум, відслужив строкову службу у силах протиповітряної оборони й вже будував свою кар’єру у фірмі, що розробляє та виготовляє сучасні меблі. Брат-двійнятко нашого героя теж пішов служити, але потрапив до ЗСУ. Тож, як зізнається Максим, мама хлопців тепер турбується одночасно за двох синів, а кожний вечір дзвінок телефоном кожному з них – то вже ритуал.
– Макс, у тебе є позивний, бо не бачимо шеврона?
– Так, є, але він похідний від імені, то ж мене і так, і так називають, – каже Максим. Ще з дитинства, з самого садочка повелося – “Мася”. Не знаю, чи то хлопці так звали, чи хтось зі старших так нарік, але закріпилося назавжди. Коли перший мій командир радив обрати щось коротше за власне ім’я, то я не вагався ані секунди.
Під час строкової служби хлопець отримав ще спеціальність водія. У Нацгвардії Масі довелося бути стрільцем, навідником екіпажу бронетранспортера та стрільцем розрахунку станкового протитанкового гранатомета. Наразі він бажає вивчитися на оператора БПЛА.
За час бойових дій Максим двічі отримував контузії та нещодавно вилікувався від поранення в плече. Проте вважає себе везучим та продовжує нести службу.
– З останнього пригадується, як на нулі під час виходу на бойове завдання несли снаряди для свого СПГ, а на нас летіли два ворожих гелікоптери, і ми бігли як могли — зі швидкістю равлика, бо стомилися сильно. А потім – як прилетіло в нашу схованку, і ми навіть хотіли якось все загасити, але полум’я було величезне, а все навкруги тріскотіло – то патрони розривалися. А на ранок довго дивувалися, коли зрозуміли, що згоріло все, окрім нашого БК (боєкомплекту – авт.), тих самих снарядів, з якими «нешвидко бігли».
Цікавимося, за яких обставин та коли Макс отримав поранення.
– Разом із контузією… , – тут Максим не надовго замовкає, по очах зрозуміло, що прокручує події в голові, – Свистіло… розірвалося поряд… встаю і бачу кров. Ще не боліло, а от курточку шкода було одразу, бо цілий рукав майже зовсім відірвався. На евакуацію самі йшли та несли вдвох третього трьохсотого, який сам не міг йти.
Серйозне обличчя та важкі спогади одразу додають Максиму віку, у нього навіть плечі трохи опускаються. Аби змінити настрій вирішили пригадати щось добре і Макс приголомшив історією кохання: познайомився, вперше побачився з дівчиною, закохався та освідчився їй вже під час служби у нашій бригаді. Одружився в травні минулого року. Стверджує, що зараз всі його думки про нове життя, дітей, яких подружжя вже планує – обов’язково хлопчика та дівчинку.
– Найбільш неймовірна річ у житті – це моя буква “К”, – Мася спостерігає за нашим здивуванням і пояснює, – “Прізвище розпочинається на “К”, дружина Катерина, воював у Куп’янську, Кремінній, Кліщіївці, побував у Краматорську, Кривому Розі. А під час поранення був ще один уламок міни, але його взяла на себе моя «каска». Так, я знаю, що вірно казати “шолом”, але хай буде «каска». Тож, везе мені на цю літеру – «К». А каску ношу досі, вона моя рятівниця”.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
