Майже два місяці Україна б’є ворога на землі, у небі та на морі. Та найгарячішою точкою, як і попередні 8 років, лишається Луганщина та Донеччина. В епіцентрі війни з першого дня опинилися і сумські гвардійці.
26-річний Сергій – військовий медик, який розпочав службу у Національній гвардії України лише навесні минулого року. На початку нинішнього поїхав на свою першу ротацію в район проведення операції Об’єднаних сил. А далі розпочалася війна.
«На війні фактично немає такого поняття – військовий чи цивільний медик. Ти розумієш – на тобі серйозна відповідальність, у твоїх руках життя побратимів та простих українців. І я гордо можу сказати – від самого початку вторгнення окупантів в Україну наш медичний фронт на самому передку, в Луганській області, показав себе як злагоджений колектив справжніх професіоналів. Під постійними обстрілами, де кожна секунда вартує людського життя, усі медики – військові та цивільні героїчно робили свою роботу. Надання домедичної та медичної допомоги, евакуації до лікувальних закладів – це наше щоденне завдання, з яким ми успішно справляємось», – розповідає гвардієць.
До служби у військах Сергій працював у місцевому бюро судово-медичних експертиз. Ситуація, що склалася на Луганщині, коли щоденні обстріли росіянами, в тому числі та об’єктів цивільної інфраструктури, змусила місцевих евакуюватися. Серед людей, що рятуючись полишили власні домівки були та медичні працівники.
«Інтенсивність боїв у нас дуже висока. Однак коли з’являється так званий «перепочинок» між обстрілами, я допомагаю місцевим лікарям у лікувальних закладах. На війні завжди потрібна максимальна концентрація на корисних справах, відтак знаходжу сили й, головне, маю бажання допомагати цивільним».
Провівши вже майже два місяці на передовій наш гвардієць розповідає про дії так званої «другої армії світу» та робить стосовно них професійні висновки.
«Окупанти діють особливо жорстоко та цинічно. Особливо це стосується мирних жителів. Однак я хочу сказати про інше – подекуди вони йдуть в бій без бронежилетів та касок, здійснюють хаотичні недолугі обстріли. Хлопці розповідали, що бачили й знаходили каски, залишені на полі бою певно ще часів Другої світової війни. А ще є враження, що вони перебувають під дією якихось психотропних препаратів або з очевидними ознаками психічних розладів (до речі, про це наші бійці говорять вже далеко не вперше). Водночас їх медичне забезпечення, таке враження, взагалі відсутнє. Якщо вже ні для кого не секрет, що вони не забирають з поля бою вбитих, навіть поранені залишаються кинутими на полі бою», – розповідає Сергій.
До слова, сам гвардієць родом з Охтирки. Красивого міста, яке під час своєї навали росіяни часткового перетворили на суцільну руїну, закидаючи його смертоносними авіаційними бомбами. Нині – це місто-герой, яке, як і вся Сумщина, поступово відновлюється та чекає перемоги українського війська.
«Там мої батьки та рідні, вони нікуди звідти не виїздили. У самі жорстокі для міста дні вони жили у підвалах, у страху та переживаннях. На щастя все обійшлося і з ними все гаразд. Ми постійно на зв’язку. Вони моя підтримка та опора, і ми знаємо, що незабаром ця нечесть залишить нашу вільну українську землю. Принаймні ми з побратимами щодня докладаємо для цього максимум зусиль, наближаючи день нашої звитяги».
Попередній
Наступна
