Спорадичні ракетні удари рашистського агресивного “шапіто” по харківських супермаркетах, заправках, кав’ярнях, школах та інших умовних “бронетанкових заводах” та “біолабораторіях” поступово замінили собою щільні авіаційні та артилерійські обстріли. Нині у Харкові значно “тихіше”, адже Сили оборони поступово відтиснули російські окупаційні війська на північ та схід. Проте, злочинні дії окупантів призводять до чисельних жертв, поранень та каліцтв серед українців. Багатьом з них врятували життя військові медики та санінструктори, які надавали домедичну допомогу потерпілим. Нацгвардієць Максим — один з таких людей.
Високий, спокійний та врівноважений, атлетичної статури, завжди готовий допомогти в критичній ситуації. Нацгвардієць Максим – санінструктор, має медичну освіту, величезний бойовий досвід, постійно вдосконалює свої навички та здобуває нові знання. Його основне завдання – стабілізувати стан пораненого на полі бою, евакуювати його та передати військовим медикам. Проте були й ситуації, коли йому доводилося надавати домедичну допомогу не тільки військовим, а й цивільним.
Це був один із днів у березні, коли авіація противника підлетіла дуже близько до наших позицій, і скинула касетні боєприпаси. Там так само надавалася допомога, і військовослужбовці були евакуйовані до медичних закладів. Але в цей день не тільки були поранені військовослужбовці, а й цивільна особа, яка проходила десь в метрах 300-400 від нас. І в нього було сильне поранення. Коли його до мене доправили, то я побачив велику діру в його грудній клітці. Я йому надавав йому медичну допомогу, після чого наші хлопці доправили його до медичного закладу, де його прооперували, і людина вижила. Поранення було складне: уламок ввійшов у праву ключицю і вийшов з правої сторони грудної клітки”, – розповідає Максим.
Українські захисники зламали тактику “глибокого прориву” росіян, змусили їх перейти до позиційної війни, суттєво зменшили інтенсивність прямих зіткнень зі стрілецької зброї, сильно обмежили можливості артилерії та авіації окупантів на харківському напрямку. Все це сильно вплинуло на статистику поранень.
Спочатку у нас було більше поранених після авіаційних нальотів, коли на нас росіяни скидали бомби ФАБ-500 (500-кілограмова авіаційна бомба з фугасною боєголовкою, лишає вирви глибиною до трьох метрів та у діаметрі до дев’яти)о”, – ділиться Максим. – “Наразі, більше трапляється осколкових поранень від мін. Наразі у нас з побратимами менше прямих стрілецьких контактів, натомість дуже багато працює артилерія противника. Їхня авіація теж працює здалеку. Тому вогнепальних поранень мало, натомість більше осколкових або мінно-вибухових поранень [одна з причин – дистанційне мінування – злочинна “фішка” російських окупантів]. Є такі поранення, що виглядають страшними, але не є надто небезпечними. А є на вигляд не страшні, але несуть велику небезпеку для пораненого. І моя задача: врятувати людину, стабілізувати його. Кваліфіковану допомогу надають пораненим в медичних закладах”
Перший місяць війни гвардієць з побратимами відвоював на північно-східних околицях Харкова. Нині він захищає підступи до рідного міста у Руській Лозовій.
Відділення інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України
