Іван памʼятає ранок 24 лютого 2022 року до хвилини. Каже: вранці йому подзвонив батько і сказав, що почалася повномасштабна війна. Пізніше чоловік зрозумів, що час діяти, долучився до Нацгвардії. Пройшов курси тактичної медицини, потім – Покровський напрямок.
На «нуль» заходили утрьох. Пізніше одного з бійців групи відправили надавати допомогу на сусідніх позиціях. Іван пригадує, що отримав поранення і сам собі надав першу допомогу. Тоді ж внаслідок ворожого обстрілу загорівся бліндаж: поранений Іван і його побратим удвох гасили пожежу.
Нацгвардієць каже: російські окупанти щодня обстрілювали позиції, намагались підходити впритул. Завдання було одне – втримати противника. І військові із ним впорались. Відстрілювались як на своїх, так і на сусідніх позиціях.
«Ворог використовував дрони, мотоцикли, був штурм за штурмом. Морально було важко. Продукти нам доставляли, як могли, воду доводилося набирати з болота й очищувати. Але казав собі: «Я тут не помру». Звʼязку з рідними майже не було, час від часу вдавалося обмінятися повідомленнями. Думки про сімʼю допомагали триматися», – згадує Іван.
Виходили з позицій бійці 5 днів. Дорогою надали допомогу пораненому з сусідніх позицій і забрали його з собою. Іван каже, що тиша здавалась незвичною.
Після перемоги нацгвардієць хоче повернутися до роботи. Каже, завод, на якому він працював, дуже його підтримав. Допомогли з амуніцією, «пташками» тощо. Але зараз найголовніше – тримати фронт.
Група інформації і комунікації Центрального ТУ НГУ
