Микола вирішив йти до війська одразу після початку повномасштабного вторгнення. Вже у березні долучився до лав Національної гвардії України. У перші місяці служби охороняв стратегічні об’єкти, згодом йому запропонували служити у мінометній батареї. Бажаючи потрапити на фронт, одразу ж погодився. Миколу призначили старшим навідником 120-мм міномету. Через місяць підготовки та навчань «мінометка» НГУ вирушила виконувати бойові завдання на Донецькому напрямку.
Микола зізнається, що сумнівів щодо поїздки не було. Розповідає, що згодом, за три місяці, сам відчув потребу в ротації, адже постійні обстріли та перестрілки дають про себе знати.
«Дорогою на Донеччину питав себе: «Коли мені буде страшно?». Виявилося, що там страшно постійно. Страх присутній, але його потрібно і можна перебороти» — розповідає навідник.
За місяць до ротації батарея понесла важкі втрати. На сусідню позицію прямим потраплянням прилетіло чотири снаряди. Микола зі своїм розрахунком саме вийшли окопуватися, тому що погода не давала ворожим дронам літати. В той момент подзвонив командир, розповів про трагедію та попередив про загрозу артобстрілу.
«Командир не повідомив деталей. В укритті ми всі гадали: з ким саме і що трапилося? Тоді навіть спати не лягали. Понині не віриться, що хлопців немає. Коли були на їхніх могилах, не могли повірити, що це вони», — пригадує Микола.
Мінометник розповідає історію, як у свято Пасхи відвідували на позиціях хлопців, серед яких були й загиблі Володимир Орищук і Микола Ковалишин.
«Зміна, яка відпочивала, була трохи далі у тилу, де військовий капелан зміг освятити нам скромні святкові набори. Власне, у нас і було всього кілька писанок. На позиціях тривали обстріли, але ми поїхали вітати хлопців, щоб кожен поласував свяченим. Не зважаючи на небезпеку, в машині місця не вистачило всім бажаючим», — розповідає Микола. Приїхавши на позиції, почався черговий військовий обстріл. Пересиділи його у старому, брудному підвалі, де й влаштували «святкову» трапезу. Мінометники не забудуть її ніколи, тому що той обстріл пережили всі…
Розповідаючи про роботу мінометного розрахунку, наш герой каже, в цій справі важливу роль відіграє авіарозвідка, яка корегує вогонь і підтверджує влучення у ціль. Одного разу Миколин розрахунок вогнем підтримував нацгвардійців при штурмі російських позицій. За короткий час мінометники здійснили сімдесят влучних пострілів, що підтвердили аеророзвідники.
«Це посіяло паніку серед росіян. Вони викрили свою точну кількість і додаткові укриття, що дозволило нашим побратимам успішно виконати завдання. На початках прикриття вогнем штурмовиків було дуже складними завданням, адже ти маєш так влучно вистрілити, щоб не зачепити нашу піхоту. Тоді це й був найбільший страх — влучити по своїх», — пригадує Микола.
На короткому відпочинку молодий воїн ділиться, що справді хочеться стабільності та спокійного життя. Але поки війна — військове життя продовжується і потрібно добивати ворога.
«Чим більше працюватиме міномет, тим менші втрати нашої піхоти», — резюмує Микола.
Група інформації і комунікації Західного ТУ
