На світанку розрахунок ПТРК виявив дві машини противника на дорозі між лісосмугами. Це гольф-кари, набиті російськими піхотинцями. На повороті окупанти збавляють швидкість, не підозрюючи, що вони вже стали мішенню для ракети ПТРК «Стугна-П», яка наближається зі швидкістю понад 200 метрів за секунду. Ціль була знищена. Такі епізоди є типовими для роботи бійців роти протитанкових керованих ракет 3 бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана НГУ «Спартан».

Коли ракета ефективніша, ніж дрон

Протитанкісти успішно вражають цілі тоді, коли операторам БпЛА заважає дощ або туман. Ворожий РЕБ для ракети ПТРК – теж не перепона. Бійці роти протитанкових керованих ракет бригади «Спартан» завдали значних втрат ворогу. На їхньому рахунку багато знищених автомобілів, рознесені вщент бліндажі, скупчення піхоти, танки і БМП, навіть мотоцикли, на яких окупанти рухалися для проведення штурмових дій.

Бойовий шлях підрозділу розпочався у квітні 2024 року, хоча виник він не на порожньому місці. Розрахунки ПТРК у бригаді формувались з моменту її створення, виконували бойові завдання в зоні АТО та ООС, а на початку повномасштабної війни – відіграли ключову роль в обороні Харківської області.

Підрозділ виконує такі завдання: знищення бронетехніки противника, прикриття піхоти та недопущення прориву оборони. Бійці роти ефективно діяли на різних напрямках – у селах Роботине і Копані на Запоріжжі та під Липцями на Харківщині. Вже понад рік вони у складі своєї бригади обороняють позиції поблизу Покровська на Донеччині.

На озброєнні підрозділу – вітчизняні ПТРК «Стугна-П» і «Корсар», американські FGM-148 Javelin та радянські 9К111 «Фагот». Є і російські 9К135 «Корнет», затрофеєні разом із ракетами ще під Бахмутом. Те, що знищують противника зокрема з їхнього ж озброєння – особливе задоволення для гвардійців. Колишні будівельники, агрономи, фермери, шахтарі та менеджери зробили ураження цілей противника своєю новою професією і вивчили нюанси роботи з комплексами різних систем.

Перевага української «Стугни-П» – у дистанційному керуванні. Розрахунок може працювати з укриття у 50 метрах від пускової установки, наскільки дозволяє довжина кабелю, що веде до пульта. А от щоб наводити російську ракету «Корнет», необхідно перебувати біля самої установки, крутити маховики. Навіть конструкція озброєння показує ставлення росіян до особового складу як до гарматного м’яса, – констатує командир роти ПТКР 25-річний капітан Олександр Шкабатура.

Молодший сержант Карась та солдат Руля налаштовують установку ПТРК «Стугна-П». Зараз буде сюрприз окупантам

Від юриста до протитанкіста

У підрозділі Олександр служить з моменту його створення. Він родом із міста Люботина на Харківщині, за цивільною освітою є правником – закінчив Харківський автомобільно-дорожній фаховий коледж за спеціальністю «правознавство». Гвардійський однострій він обрав ще у 2020 році, уклавши контракт із 5 Слобожанською бригадою «Скіф» НГУ, а згодом вступив до Національної академії Національної гвардії України.

Навчання призупинило повномасштабне російське вторгнення. Другокурсник НА НГУ замість лекцій в аудиторіях разом із побратимами перевіряв автівки на блокпостах Харкова. Доводилося затримувати підозрілих осіб із підробленими документами. Бувало, вилучав гранати, а деколи знаходив в паспортах GPS-маячки і передавав їхніх власників співробітникам СБУ. Коли Олександр завершив навчання в Академії і був призначений командиром протитанкового взводу у бригаді «Спартан», перші бойові завдання вирушив виконувати в район села Роботиного на Запоріжжі.

Гвардієць пригадує, що ворожа техніка тоді проривалася впритул до українських позицій. Сьогодні ж війна кардинально змінилась, і танки на лінію бойового зіткнення часто не доїжджають через засилля БпЛА в небі. Водночас ускладнилася і робота розрахунків ПТРК. Якщо два роки тому вони могли тривалий час працювати з однієї позиції, то тепер змінюють її після кількох пострілів. Мобільність і маскування – чи не основні передумови успішних операцій.

Фізична витривалість у нашій професії також важлива. Носити на собі доводиться чимало: саму установку, боєкомплект, генератор, Starlink, паливо, воду, харчі. Лише одна ракета важить 30 кг, а їх треба взяти із запасом, – пояснює Олександр Шкабатура.

Офіцер каже, що позиція розрахунку ПТРК може розміщуватися і за 100 метрів позаду стрілецьких окопів, і навіть за два кілометри. Головне – зайняти панівну висоту, аби контролювати ймовірні напрямки руху ворожої техніки і вести розвідку.

Не всі знають, що відеокамера на «Стугні-П» має такий потужний зум, що можна за 15 кілометрів роздивитися, якого кольору штори у вікнах. Буває, ми навіть з аеророзвідкою даними ділимось, – додає офіцер.

Саме оптика «Стугни» допомогла виявити окупантів під Покровськом влітку 2025 року. Протитанкісти зайняли позицію в покинутій будівлі, розмістивши пускову установку на даху. В процесі спостереження на відстані у понад п’ять кілометрів було помічено будівлю, де відбувалось скупчення противника. Упродовж двох днів оператори FPV-дронів намагалися уразити окупантів, але марно: вікна були заставлені дерев’яними палетами. Щойно дрони їх розбивали – на їхнє місце одразу встановлювали нові.

Тоді до справи долучився протитанковий підрозділ. Перша ракета залетіла просто у вікно, друга – пробила стіну. Всередині майже ніхто не вижив. Показово, що влучити вдалося з дистанції 5300 метрів, попри заявлену виробником максимальну дальність у 5000 метрів. Це була найвіддаленіша ціль для розрахунку. Найближчу – групу піхоти противника – уразили з відстані півтора кілометра.

Командир роти протитанкових керованих ракет капітан Олександр Шкабатура з позивним Панама наголошує, що фізична витривалість у роботі протитанкістів – надзвичайно важлива

Протитанкові снайпери

Ракеті «Стугни-П» потрібна достатня відстань, – пояснює капітан Шкабатура. – Для стабілізації в польоті вона має пролетіти щонайменше 500 метрів: спочатку заряд викидає її з транспортно-пускового контейнера приблизно на 100 метрів і лише потім вмикається маршовий двигун.

Про точність своєї зброї бійці говорять із гордістю. Олександр пригадує, як одного разу кинув фразу: «Наш девіз – кожен постріл у ціль!». Ті слова стали гаслом бойової роботи підрозділу. Наприклад, кілька їхніх влучних пострілів змінили хід бою 10 травня 2025 року під Покровськом.

Близько 5:00, коли над позиціями мрячив дрібний дощ, розрахунок ПТРК помітив ворожий танк, повністю обшитий антидроновими «мангалами», дві БМП і пікап, які рухались до позицій сусіднього підрозділу. Противник активно захищався засобами РЕБ, тож FPV-дрони не могли зупинити техніку. Тоді спрацювали ракети калібру 130 мм, випущені протитанкістами. Коли окупанти почали вистрибувати з палаючих бронемашин, гвардійці застосували осколково-фугасний боєприпас. Ворожий штурм був зірваний.

Втім, того ж вечора розрахунок мусив дати відсіч російським розвідникам у ближньому бою. Добре екіпіровані штурмовики змогли підібратися до позиції, але наразилися на підготовлену оборону. Вхід до бліндажа був облаштований буквою «П», тому осколкові і газові гранати не зашкодили гвардійцям. До того ж у них завжди напоготові протигази. Врешті-решт, втративши одного вбитим, двоє інших окупантів відступили. За героїзм та самовіддані дії командир роти представив бійців розрахунку ПТРК «Стугна-П» до нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

На світанку 26 лютого 2026 року один із розрахунків протитанкових комплексів прийняв черговий ближній бій. Шестеро штурмовиків підкрадалися двома групами. Першу трійку помітили за 70 метрів, інша підібралася майже впритул. Черги зі стрілецької зброї, постріл із одноразового гранатомета – і вузька лісосмуга перетворилася на арену бою. У розпал сутички один із гвардійців дістав поранення. Коли в іншого заклинило автомат, він схопив зброю пораненого побратима і продовжив бій.

«Спартанці» тоді знищили чотирьох штурмовиків, ще з двома допомогли розібратися важкі дрони «Vampire». Після бою гвардійці помітили деталь, від якої перехопило подих: в автоматі одного з бійців було два кульові влучання. Того ранку зброя врятувала йому життя.

Протитанкісти не лише відбивали атаки в ближньому бою, але й відзначились взяттям окупантів у полон. У сучасній війні кожен мусить бути універсальним бійцем із доброю підготовкою піхотинця.

Старший солдат Мірай та солдат Немець здійснюють пуск з установки ПТРК 9К111 «Фагот»

Нищити окупантів до кінця

Для кращого контролю підступів до своїх позицій розрахунки використовують відеокамери, які встановлюють на деревах. Таким чином вони ведуть власну розвідку, сидячи в бліндажі за екранами. Коли темрява накриває поля, російські штурмовики іноді видають себе звичайними ліхтариками.

Нерідко саме протитанкісти першими зустрічають противника. Так було й на Харківщині поблизу кордону. Бійці роти контролювали ділянку дороги довжиною близько 700 метрів. Аеророзвідка працювала безперервно, однак у якийсь момент стало чутно гул двигунів. Із-за повороту на повній швидкості вискочили дві БМП-2.

Часу на роздуми не було: 700 метрів техніка долає за хвилину. Розрахунок встиг зарядити установку, прицілитися і запустити тандемно-кумулятивну ракету. Перша БМП спалахнула. Друга спробувала об’їхати підбиту машину, та її наздогнав другий боєприпас.

Ми діяли максимально швидко, фактично без підготовленого плану. При цьому ракету я старався вести до цілі дуже плавно, не різко коригуючи наведення. Інакше вона могла зійти з лазерного променя, піти вгору і самознищитись, – розповідає командир відділення, молодший сержант Євген на псевдо Херсон, який у тому бою був старшим оператором розрахунку.

Коли ж російська піхота кинулася від підбитих машин до найближчих будинків і погребів, шукаючи укриття, окупантів уразила осколково-фугасна ракета з трофейного російського ПТРК «Корнет».

Їхнім салом та по їхній же шкурі, – жартує Херсон.

Втім, майже одразу противник відкрив мінометний вогонь, і Євген дістав тяжке поранення ноги. Після лікування кінцівка повністю не відновилась, але гвардієць продовжив службу. Пояснює, що має особисті причини помститися ворогу.

Маскування ПТРК на дереві

Як неважко здогадатися, Херсон родом з однойменного обласного центру на півдні України. У мирному житті працював будівельником. Також за плечима в нього – строкова служба у 47 полку спеціального призначення внутрішніх військ МВС «Тигр» у Криму та контрактна служба в 34 Херсонському полку НГУ.

На початку повномасштабної війни разом із родиною він виїхав у село до батька. Та невдовзі туди зайшли російські війська. До підконтрольної Україні території було лише 12 кілометрів, але окупанти нікого не випускали. Обстріли ставали дедалі сильнішими, їжі катастрофічно бракувало.

Своїй дитині я варив чай із малинових гілок на вогнищі… Ось до чого нас довели, – описує умови перебування в окупації боєць.

Мати Євгена не пережила таких умов. Коли її ховали, російські військові спершу не пропускали похоронну процесію на кладовище, стріляючи під ноги: боялись, що викриють їхні кулеметні позиції біля цвинтаря. Лише після вмовлянь дозволили пройти. Врешті, скориставшись ротацією окупантів, сім’я Євгена прорвалася об’їзними дорогами до Дніпропетровщини. Батько залишався в окупації ще сім місяців, поки правобережжя Херсонщини не звільнили.

Євген повернувся до лав Національної гвардії у 2023 році. І сьогодні, попри поранення і психологічну втому, він продовжує бити ворога у складі бригади «Спартан». Гвардієць переконаний: опускати руки ми не маємо права.

На інструктажі перед кожним бойовим завданням бійці роти ПТКР проговорюють усі деталі: маршрут, вогневі рубежі, точки евакуації. Дрібниць тут не буває. Але є у підрозділі і свій особливий ритуал. Уже перед самим виходом гвардійці сідають пити чай із командиром і говорять не про війну, а про подорожі, мрії, про тих, хто на них чекає вдома… І вони в такі моменти – не підлеглі та начальники, а радше брати з однієї міцної гвардійської родини. Родини, об’єднаної спільною метою – покінчити з окупантами.

За матеріалами видання «Гвардія»