Нацгвардієць на псевдо Роккі був поранений на Куп’янському напрямку, пробирався до побратимів під прицілом ворожих дронів, сім днів про нього не було ніяких відомостей.
Мамуль, все гарно, все чьотко. Ну, ви, звісно, дурницю зробили, шо почали хвилюватись, мені аж соромно перед мужиками», – це перші слова нашого побратима, які він записав на відео для рідних в той час, як гвардійські медики рятували йому життя.
Знову почути голос мами, говорить Рокі, хотілось найбільше. Розумів, як вона, сестри, тітка та куми хвилювались, коли дізнались – гвардієць зник без вісти на Куп’янському напрямку.
Воїн дякує побратимам. Сім днів невідомості вони підтримували його рідних та друзів.
Моя мама, коли їй сказали, що я зниклий, то моя мама … З нею в бригаді відразу зв’язалась і сказали, що ні, з ним буде все добре! Дуже дякую всім, хто працював з моєю мамою з бригади», – говорить Роккі про офіцерів служби соціального супроводу бригади.
Перед бойовим відрядженням Роккі встиг похрестити маленьку дівчинку. Тепер разом з родиною на нього чекали похресниця та друзі, які стали кумами.
«Зрозуміло, ми всі плакали. Потім зібрались і зрозуміли – він не міг. Він живий, він повернеться. Щодня одне одного підтримували, чекали та вірили», – пригадує кума Роккі Яна Веселова.
Сам Рокі повірив у Бога, коли тиждень поранений в лютневі морози шукав по підвалах розбитих вщент будівель побратимів. Втративши в бою радіостанцію, лишився без зв’язку.
«Шукав там якусь їжу. Дуже сильно хотілось просто пити, вода була на вагу золота. Ще морози були дуже сильні, якщо чесно. Я намагався десь там сховатись. Ну, вікон не було ніде, тому що ворог все зруйнував. Ти не не можеш десь зайти, тому що завжди дрони літають», – пригадує ті дні Роккі.
Сім днів, розповідає Слобожанський гвардієць, мав одне завдання – вижити. Не відчував, навіть, болю від поранень. Розумів, в кожному підвалі, де шукав своїх, міг опинитись ворог.
Не дуже розумів, де знаходяться позиції ворожі та наші. Ніч, коли наступала, то я виходив, ворожі дрони завжди, якщо ти вийдеш, тебе спалять. Випадково знайшов підвал, в якому були суміжні підрозділи ЗСУ. До них зайшов, вийшов відразу на зв’язок зі своїм командуванням, за мною приїхала бойова машина, мене евакуювали», – ділиться спогадами Роккі.
Гвардієць Роккі представлений до нагородження орденом «За мужність» третього ступеня. Зараз воїн реабілітується після важкого поранення та хоче повернутись до побратимів-гвардійців.
Я думаю, пальці будуть діяти, все буде добре. Я відновлююсь, в мене дуже сильна мотивація!» – зазначає боєць.
Всюди, де він виконував бойові завдання, бачив, нащо російські військові перетворюють українські села та міста, тож іншого шляху для себе не бачить.
Відділення інформації та комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
