Це сталося під селом Солодке, на Донеччині. У гвардійців, серед яких був майстер-сержант Микола Лановенко, бойовики випустили кілька десятків артснарядів і мін великого калібру. Окраїна Солодкого була всипана снарядами та уламками мін. У самому селі гвардійський підрозділ міцно тримав зайняті позиції.

«Почалася ворожа атака з неба, а тоді в напрямку наших позицій висунулася бронетехніка», – згадають бійці.

Незважаючи на п’ятикратну перевагу у живій силі, гвардійці мужньо вступили у нерівний бій. Після влучної роботи нашої артилерії, бійці сміливо перейшли у контрнаступ та змусили противника відступити. Однак, під час бою командир підрозділу та його заступник отримали тяжкі поранення. Обоє стікали кров’ю. Під шквальним вогнем – ризикуючи життям, – Микола Лановенко кинувся на допомогу. Ледь живих командирів він на собі дотягнув до укриття.

«Якби не Микола Лановенко, мене в живих би не було. Ще декілька хвилин пролежав і стік би кров’ю. Так, Микола врятував мене. Через рацію, мій побратим Антон, передав приблизно, де ми знаходимось. Там поряд у дворах були ДРГ. Не дивлячись на загрозу власному життю, Микола пішов за нами, взяв на себе відповідальність та витягнув мене з Антоном», – із сумом розповідає командир підрозділу Петро.

Після поранення командира, Микола Лановенко прийняв командування бойовим підрозділом на себе. За кілька днів артилерійський обстріл противника знову дістався до позиції гвардійського підрозділу. Під час вибуху міни у майстер-сержанта потрапило більшість осколків. Він врятував життя іншим побратимам, а сам загинув.