Харків’яни-добровольці сміливо змінюють професії. Героями інтерв’ю журналістів Укрінформу стали троє бойових медиків. Вони розповіли про зміну фаху, свою мотивацію та армійський гумор, який допомагає триматися, коли стає важко.
За плечима Хранителя – чотири ротації на передову. Він займався евакуацією поранених й асистував у польових шпиталях, хоча й не має профільної медичної освіти. До повномасштабного вторгнення 36-річний гвардієць працював зварювальником-висотником.
“Я 13 років практикую мануальну терапію. Цієї справи мене навчив батько друга. Колись побачив, як він працює, мені сподобалося. Мені самому рідко хто допомагав із дитинства. Я ж, навпаки, всім намагаюся допомогти. Такий світогляд,” – резюмує Хранитель.
Хранитель двічі був у Кремінських лісах, які зараз виглядають як “цвинтар зубочисток”, ще двічі у Кліщіївці – за 300 метрів від окупантів.
“На медиків полюють, бо їх мало. Нема медика, нема водія – нема евакуації. Все доволі складно… Але у мене не було випадків, що ми когось не довезли. І водії траплялися такі, що не чекали, поки закінчиться обстріл, а проривалися”, – розповідає він.
Окрім медичної евакуації, гвардієць асистував у польових шпиталях. Триматися самому й пораненим допомагає гумор, часто – “чорний”. Гвардієць розмірковує над тим, щоб колись вступити до медичного ВНЗ, мовляв, досвіду, практики багато, потрібна теорія.
42-річний Шершень потрапив до Кремінної як зв’язківець. Цього року їздив на навчання до Німеччини та готується до своєї першої ротації вже як медик. Він трохи більше ніж рік, пішов добровольцем.
“У мене є брат, молодший від мене на 14 років. Служить у Нацгвардії. Зараз – на Запорізькому напрямку. Теж вирішив, що маю йти, – говорить Шершень. Минулого літа він був у Кременній – там здобув перший військовий досвід. – Узагалі-то я маю медичну освіту, але вона “не зовсім медична”. Спеціаліст із лабораторної діагностики, колись працював в Інституті дерматології в Харкові, і мені дуже подобалася робота та зарплатня була невелика. Коли народилася донька, треба було годувати сім’ю, поїхав за кордон і працював п’ять років промисловим електриком”.
Про роботу гвардійців, які стали бойовими медиками, розповідає їхній керівник – досвідчений лікар-вертебролог і ортопед-травматолог Морфін.
“Хлопці пройшли навчання. Відпрацьовували щось уже і в медчастині. На мені також тренувалися у вену колоти, – усміхається Морфін. – Один асистував у стабпунктах на позиції спеціалізованої хірургічної медсестри, бо не вистачає фахівців. Олексій прийшов курс з бойової медицини й скоро поїде допомагати нашим хлопцям на передовій. Коли в людини є мотивація, вона може навчитися будь-чого. Звісно, медик повинен надавати допомогу легкопораненому, бо після цього він зможе продовжувати бойові дії. Такі стандарти на будь-якій війні”
Всі нацгвардійці продовжують ефективно виконувати свій обов’язок, рятуючи побратимам не тільки здоров’я, але і життя.
За матеріалами Національної інформаційної агенції “Укрінформ”
Відділ інформації та комунікації Східного ОТО
