Після окупації Росією Луганську у 2014 році місто Сєвєродонецьк стало обласним центром. До повномасштабного вторгнення в Україну російських окупантів населення оцінювалось у понад 100 тисяч жителів. Тут було сконцентроване політичне, промислове, культурне життя Луганщини. Місто росло та розвивалось.
«Сєвєродонецьк має сакральне значення. Це більше ніж просто місто. Коли мені було 18 років, тут почалась вся моя служба і весь мій бойовий шлях. Я дуже знаю добре це місто, я його пам’ятаю як дуже велике, гарне, привітне та чисте місто. Тут проживала велика кількість привітних людей, які, дійсно, зустрічали, поважали та любили українську армію», – згадує розвідник 14 бригади оперативного призначення «Червона Калина» на псевдо Циклоп.
Обстріли Сєвєродонецьку почались ще в березні 2022 року, але в травні російські окупанти суттєво посилили тиск на місто після ганебної втечі з півночі України. Задля спроб захоплення міста було сконцентровано значну кількість техніки та особового складу, також тривали постійні хаотичні обстріли, які перетворювали місто на руїни. У місті залишилось не більше 10% цивільного населення.
В червні місяці російські окупанти змогли захопити частину міста, але не контролювали його значну частину, на якій знаходився завод «Азот». Окупанти не припиняли масовані удари артилерією, наносили авіаудари, руйнуючи мости та комунікації. Значну роль в обороні міста в цей час приймали, зокрема, підрозділи Національної гвардії України.
«Ми висунулися на початку червня двома колонами. Заходили ми на позиції через майже зруйнований міст. Вже перебуваючи на заводі «Азот», у нас дуже часто були стрілецькі бої на доволі близьких відстанях. Противник до нас підходив фактично впритул. Застосовував усе, намагався закидати гранати нам у вікна. Стріляли з РПГ і теж максимально близько намагались до нас підійти», – розповідає розвідник із позивним Циклоп.
Для захоплення міста російські окупанти кинули регулярні частини, контрактників, примусово мобілізованих жителів окупованої Луганської області та славнозвісних «кадирівців». Про останніх боєць бригади “Червона Калина” згадує з посмішкою. Після бою з гвардійцями, підрозділи Росгвардії понесли втрати та відмовлялись йти в бій. Командуванню вони доповідали, що на заводі «Азот» їм протистоїть “британський спецназ”.
Попри майже критичну ситуацію військові проводили контратаки на позиції росіян у місті. Паралельно з розвідкою та піхотою працювали танки, які знищували російські укріплення. Важкі бої тривали до кінця червня – далі було ухвалено рішення про відхід на більш вигідні позиції і передислокацію українських військ у місто Лисичанськ. Гвардійці НГУ відійшли, знищивши значну кількість ворога, зберегли особовий склад і техніку.
Місто Сєвєродонецьк було повністю захоплено росіянами, але оборона та звільнення Донбасу українською армією триває. Ще весною 2022 року, після провалу так званого бліц-кригу по захопленню України, кремлівський диктатор Володимир Путін заявляв, що російська армія наразі сконцентрує свої зусилля на повній окупації Луганської і Донецької областей. Мрії очільника кремля досі не реалізовані. Російські окупанти досі повністю не контролюють території Донбасу, а їх втрати особового складу перевищили 320 тисяч осіб, техніки ж втрачено більше 30 тисяч одиниць.
«Коли ми почули про Росгвардію, про Тік-Ток воїнів цих, «кадирівців»… Нам було дуже цікаво: хто кого, усе таки? Хто сильніший: Росгвардія чи українська Національна гвардія? Можна зробити висновки, що українська Національна гвардія – це дійсно сильне та потужне військове формування на відміну від так званої російської Росгвардії. Вони можуть лише знімати гарні відео. Воїни, які хіба що можуть бити палками людей десь на мітингах у Москві», – резюмує боєць бригади «Червона Калина» з позивним Циклоп.
