Герману Дубініну 50 років. До повномасштабного вторгнення він працював журналістом на телеканалі «Суспільне. Запоріжжя». Вже у перші дні березня Герман добровільно пішов на військову службу до 9 полку Національної гвардії України імені Героя України Богдана Завади. І вже майже вісім місяців «репортер у погонах» знищує окупантів з самохідної артилерійської установки. У перерві між бойовими виїздами нам вдалося поспілкуватися.
– Як ти опинився у лавах Національної гвардії? Чи був у тебе військовий досвід до повномасштабного вторгнення росії?
– У 2015 році мене мобілізували до війська, де я здобув спеціальність навідника САУ 2С1 «Гвоздика». Служив на цій посаді до осені 2016 року. Тож з початком повномасштабної російської навали вирішив: може, вдасться знову потрапити до самохідної артилерії? Пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Мене направили до 9 полку оперативного призначення Нацгвардії. Як журналіст я знав, що там є САУ 2С1. Проте потрапити до артилерії вдалося тільки 30 березня на заміну захворілого навідника. Там я і залишаюся до сьогодні.
– Чи відрізняються бойові дії у 2015-2016 роках і сьогодні?
– Бойові дії відрізняються принципово. У 2015 році під Авдієвкою ми здійснювали артпідтримку операції біля промзони. Виїжджали під вечір, верталися зранку. Вночі стояли замасковані й чекали наказу. Коли відстрілялися, одразу їхали на нашу тимчасову схованку.
Зараз – інакше. Іноді нас накривають під час наведення або навіть у тимчасових схованках у посадках. Надзвичайно зросла роль БПЛА. І у нас, і у ворога. Зараз заряджати і стріляти треба дуже швидко. Військові дії 2016 року здаються тепер “полігоном”. Ворог моментально орієнтується і прилітає відповідь.
– Можеш згадати якісь небезпечні/кумедні/нестандартні ситуації під час цієї повномасштабної війни? Чи були приклади “фартовості” або дуже успішних обстрілів?
– В один з перших моїх виїздів, коли я був навідником, нас вдень накрили на бойовому чергуванні. Очевидно, що ціллю була вся батарея. Але снаряди впали поруч саме з моєю машиною. Після першого вибуху ми зрозуміли, що б’ють саме по нам і забігли в яму, думаючи що робити далі. Мехвод крикнув командирові: «Приймай рішення!». Той зреагував: «Біжимо до самоходки!»… Тоді нас пронесло, але «Градами» ту місцину накрили пізніше, так що рішення командира було правильне.
Ще один випадок, коли в останні дні квітня повернувся захворівший навідник. І в цей же день русня обстріляла нас фосфорними ракетами. Багато жартів було на адресу навідника: “Це вони тобі салютували?”.
– Який настрій зараз у хлопців?
– Вмотивовані всі, кого я знаю. Хлопці воюють проти неправди, брехні, жорстокості, підступності нашого ворога, за полеглих побратимів та за свої родини.
– Що ти думаєш про русню і чи віриш у нашу перемогу?
– Нацизм приречений як типова антисистема, яка жере сама себе. Так самозруйнувався гітлерівський нацизм, так здохне й путінський. Вони приречені. Ця війна – агонія «четвертого рейху». Але вони дуже багато крові хочуть і можуть пролити на шляху до своєї прірви. Наше завдання на шляху до Перемоги зараз не «пришвидшити смерть Мордора», він уже конає. Треба зберегти якнайбільше життів, добиваючи цього монстра.
Гадаю, генерал Залужний діє правильно. Пріоритетом має бути мінімізація втрат. Тож швидкої перемоги ми не чекаємо, але впевнено продовжуємо виснажливу боротьбу. Власне, цим ми й відрізняємося від ворога.
Група інформації і комунікації Південного ОТО
