Він присвятив своє життя роботі в столичному спортивному ліцеї. А в 52 роки опинився на Харківщині й витягував із нуля поранених бійців. Наша наступна історія про бойового медика 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії. На одній з найважчих ділянок фронту він рятував побратимів. А зараз “на перепочинку”. Так герой називає своє поранення та реабілітацію. Подробиці життя та служби нашого побратима дізнавались журналісти національного телеканалу «Інтер».
Олександр, на псевдо Козак, у мирному житті працював у спортивному ліцеї. У червні 2024 року прийшла повістка, долучився до війська й одразу потрапив на Харківщину. Липці, Глибоке. А з січня – Куп’янський напрямок. Оскільки за плечима було медучилище, став бойовим медиком.
«Моя основна задача – переїхати на точку евакуації, швидко відкрити люк десанту, вискочити, забрати “трьохсотого”. Тут уже хапаєш його за руки, за ноги, за броню, за що попадеш. Кидаєш, уже не дивишся на автомати, все викидається, головне самого хлопця закинути й врятувати. І швидко самому», – пояснює Олександр.
Через велику кількість дронів головне під час евакуації – зробити все швидко. Рушають без червоних хрестів та розпізнавальних знаків, бо ворог нехтує гуманітарним правом. Тож лише на броні, полями.
«Колісна техніка, пікапи, вони там недоречні у зв’язку з тим, що дуже багато розкидано мін, дуже багато розкидано “лєпєстків”. Тобто ця машина зразу залишиться без колес», – розповідає Козак.
Слобожанський гвардієць показує журналістам центрального телеканалу трофейну згорілу БМП. На схожій Козак евакуює побратимів. Пригадує випадок, коли необхідно було забрати пораненого, який уже шість днів провів із турнікетами.
«Той хлопець лежав на мені, поранений в нижні кінцівки. І так ми 25 кілометрів гналися з відкритим десантом, який можна було хапонути все. І щоб ви розуміли, в цьому же ж тут знаходяться паливні баки. Тобто якщо, не дай Боже, міна… Так, ми їхали на пороховій бочці. Тобто в будь-який час ми могли злетіти. Але, слава Богу, ми доїхали. Хлопця довезли», – пригадує Слобожанський «Скіф».
Під час останньої евакуації екіпаж Козака під Фиголівкою спершу підірвався на міні, потім потрапив під удар ворожого FPV. Парамедик пішки кинувся витягати травмованого 21-річного одесита. Бійця вдалося врятувати, а от сам зазнав поранення.
«Прийшлось його в підвалі перев’язати трохи, чим було, тому що машина і сумку загубив у машині. Тягнув я його через те поле, там тих 700 м. Спочатку ми FPV маленьку зловили, ВОГ маленький, що по нозі, я тільки почув, що воно тепле щось таке було. Малий падає, втрачає свідомість. Але роботу треба було робити», – розповідає Олександр.
Побратим Козака – Сергій на псевдо Вовк, командир екіпажу бронемашини, яка вивозить поранених. Сам із Куп’янщини. Після того, як його родина пережила окупацію, пішов на фронт. Про службу розповідає небагато, але каже, дронів над головою не чує. Просто їде й робить, що повинен.
«Поступив наказ, що треба вивезти хлопців. Сіли, поїхали, зробили свою працю, хлопців вивезли всіх. Просто мехвод – газ у підлогу і поїхали. Сіли, поїхали. Максимально, скільки вона зможе, максимально все вичавлюємо. Тому що швидкість. Головне, щоби теж ніде не зламалися. Ні на що не наїхали», – пояснює Вовк.
За січень екіпаж евакуював 22 поранених. Козак уже не пам’ятає чітко всіх облич, а от врятовані бійці впізнають його зразу.
«Випадок – хлопець приїхав на милицях, а я якраз став черговим на КПП. Ну, ми ж скажемо, хто фамілію сказали, а потом каже: “Ти так на Козака схожий”. Кажу: “Та я і Козак. Ой, кидає ті милиці, обнімається, сльози», – розповідає Олександр.
Служба не поставила життя на паузу. У Козака три вищі освіти. Останній диплом захистив, коли був уже на нулі.
«Коли ми якраз стояли на Глибокому і літали ці “пташки” над нами. Я в бліндажі захищав диплом. В броні, в касці, тому що в будь-який час могло прилетіти. Вони всі мовчали. Я тільки бачив тремор рук і тремор очей», – наш побратим пригадує, як викладачі реагували на захист диплома прямо з шанців.
Після поранення парамедик вже знову рветься на фронт – до своїх.
«Ні, списуватись навіть в думках немає. Я хочу просто відпочинку, хочу побачити онука свого. Я як уїжджав, донька мені зробила брелок, на якому було написано: “Дідусь, вернись, ти обіцяв онука навчити рибалити”. Все», – каже гвардієць.
Подробиці у відеосюжеті:
Відділення інформації і комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
