Микола – лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, заступник командира батальйону, який провів багато бойових операцій, але травневий штурм 2024 року в напрямку населеного пункту Стельмахівка залишив особливий слід у його пам’яті.
«Штурм – це завжди виклик. Ніколи не знаєш, що чекає за наступним поворотом. Ми отримали вказівку – діяти швидко і точно. Група невелика, обстановка напружена. Не знали чисельності противника на позиції, не знали, наскільки добре вони укріплені», – згадує Вітер. Підготовка була стрімкою. Микола, тоді заступник командира роти, перевірив усе: план дій, спорядження, моральний стан бійців. Кожен знав свою роль, але за потреби всі завжди готові підстрахувати один одного.
Коли група наближалася до зазначеної позиції, тишу порушував лише хруст гілок під ногами.
«Підійшовши до позиції, ми побачили людей у нашій формі. Це насторожило, але все виглядало природно: українська мова, наша манера спілкування. І все ж одна дрібниця зрадила їх – під кітелем в одного з бійців я помітив чужу форму». Це були вороги, які швидко маскувалися під українських військових. Вітер зрозумів це миттєво, але зберіг спокій, щоб досягти перемоги у противника. Він подав непомітний сигнал своїм бійцям. «Кілька секунд усе вирішували: вони були чисельно сильніші, але не чекали, що ми розгадаємо їхній задум», – згадує гвардієць Микола.
Разом із побратимами гвардієць Вітер ухвалив єдино правильне рішення – діяти швидко й рішуче. В умовах чисельної переваги противника, бійці перехопили ініціативу, відкривши вогонь першими. Зав’язалася запекла перестрілка, у ході якої вдалося знешкодити кількох ворогів. Завдяки сміливим діям підрозділу вдалося частково відтіснити ворога, декількох захопити у полон і здобути цінну інформацію про їх позиції та можливості підходу резерву. Несподіваність атаки та холодний розум дозволили зламати опір супротивника. Цей бій довів, що ключ до успіху – це злагоджена робота, рішучість і професіоналізм бійців. Під час штурму двоє гвардійців отримали поранення, однак завдання було успішно виконано.
«На жаль, під час того штурму ми зазнали втрат, двоє наших побратимів отримали поранення, і це стало важким ударом для нас. Війна не дарує легких перемог, і кожен такий момент вимагає від нас ще більшої стійкості та мужності. Втрачаючи друзів на полі бою, ми не лише відчуваємо біль, але й усвідомлюємо, що кожен крок вперед дається дорогою ціною. Однак ми не маємо права зупинятися – ми повинні продовжувати боротися», – ділиться гвардієць.
Сьогодні Микола – заступник командира батальйону. Але навіть через тривалий час згадує той штурм, як один із життєвих уроків: на війні не лише зброя є вирішальним елементом, а й командний дух і віра у своїх побратимів.
Історія заступника комбата на псевдо Вітер без сумнівів надихає. Такі бійці щодня ризикують життям, щоб захистити Україну. Їхня сміливість та відданість –приклад для кожного.
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ НГУ
