«Залишалася одна наша позиція, тому вони нас штурмували. Вночі штурмовики заходили і потім дійшло до того під кінець, що йшли вже і вдень, не боячись, по два чоловіки. Це вже більше на психологію давили: слухайте, вас троє, ну що ви вже там, виходьте сюди чи здавайтеся, чи що… Специ заходили шість чоловік, але так само там і залишилися. Про полон навіть думки такої не було. Думки такі: я заходжу і виходжу. Або я не виходжу», – ділиться Шева.

Щоб пройти ту саму відстань, коли виходили з позиції, знадобилось чотири доби. Ворожий вогонь не вщухав. Протримались, вважає Юрій, завдяки взаємопідтримці та бойовому братерству.

«У першу чергу, вдалось завдяки побратимам, які були поряд. Які так само були заряджені енергією, що ми вийдемо. Ми свою справу зробили і нам залишилося вийти і все. От ми вийдемо, поїмо пельменів, посидимо… Воно взагалі так відчувається, це не можна передати. Ти виходиш із людиною звідти, і ніби ти родився з нею близнюками. От таке. То як не 43 дні було, а одним днем воно пройшло. Я вийшов і кажу: а яке сьогодні число», —  розповідає Юрій.

У березні цього року Шева підбив з гранатомета ворожий БТР. Згодом прикривав вогнем з автомата бійців, які йшли на допомогу пораненим. Це дозволило врятувати чотирьох гвардійців. Коли до ворожих позицій менш ніж пів сотні метрів – треба повсякчас бути напоготові, говорить Шева.

«Сидиш, слухаєш: зверху гілка тріснула, схоже на кроки вночі. Знав, що це може бути лише чужий. Кинув гранату. На ранок — їх там шестеро лежить. 30 метрів не було до нас від їхніх позицій. Це ти постійно «на оці та вусі», бо скільки там треба 30 метрів, щоб підлізти – 10 секунд», – пригадує наш побратим.

Вдома на Юрія чекає велика родина – батьки, три сестри та брат. Коли добровольцем пішов до військкомату, батьків не попередив, щоб не хвилювалися.

«Я був на роботі в охороні, це Львівська область. Закінчив вахту і приїхав відразу, пішов у військкомат і сказав: ось я на місці. На вокзалі у Львові бачив, коли в наметах діти, жінки сиділи. Тоді холод такий був. Це їде та мама з дітьми на руках, сидить на морозі, щоб виїхати в Польщу, тому що якимось п***м [зайдам] захотілось нашої землі», – пояснює свою мотивацію нищити ворога гвардієць.

Маючи досвід антитерористичної операції, під час повномасштабного вторгнення Юрій вдруге став на захист своєї родини та країни від російських загарбників. 

«Я не переношу їх, чесно кажу. Не ми ж напали. І поки сюди все летіло, вони сиділи там собі, все норм у них. А зараз десь трошки починають скавчати. Чесно, буває хочеться зайти туди і повоювати на їхній території, щоб вони відчули, як це. Щоб вони відчули, як це, коли по їхніх будинках буде прилітати, коли в їхні будинки будуть заходити», — розповідає Юрій.

Гвардієць Юрій на позивний Шева нагороджений медаллю «За відвагу в бою» та відзнакою 93 бригади ЗСУ «Холодний Яр».