Жінка у війську з 2023-го. Аби стати на захист своєї країни, вона покинула спокійне життя в Амстердамі та престижну цивільну роботу. Каже, що до служби ретельно готувалася – пройшла всі можливі курси підготовки, доступні для цивільних. І вже з базою важливих знань та навичок – пішла до лав Національної гвардії України. Спершу – медиком, а згодом – і оператором БпЛА.
«Сьогодні я вже права рука командира взводу – головний сержант. Допомагаю з відбором людей та виходжу з хлопцями на завдання. Ми не беремо абсолютно всіх. Були люди, які приходили до нас, але не затрималися, тому що вони не вмотивовані, не хочуть працювати на результат. Тому ми підбираємо тих людей, з якими не страшно вийти на позиції», – розповідає про свою команду нацгвардійка.
У підрозділі вона «літає» на дронах типу «Mavic» – знаходить ворожі бліндажі, техніку, особовий склад, координує туди вогневе ураження, а за потреби — і сама скидами знищує цілі.
«Безпілотники сьогодні – це очі. Найкраще ми вражаємо живу силу ворога, якнайшвидше реагуємо на обстановку, даємо повну інформацію про те, що відбувається на передній лінії. Але, коли працює все в зв’язці, в команді, то ефективність набагато більша. Є такі цілі, які розташовані далеко, які дронами ти не вразиш. До того ж, не завжди ти зможеш принести необхідну кількість боєкомплекту навіть найбільшими дронами на далеку дистанцію. Але це зможе зробити артилерія або рота вогневої підтримки», – ділиться роздумами Гермес.
Нині за плечима жінки – важкі оборонні бої на Сіверському та Лимано-Купʼянському напрямках. Розповідає, як доводилося зупиняти ворожі штурми:
«Штурмувати противник намагався щодня. Ми за допомогою FPV та скидів «розбирали» піхоту. Залітали і на їхні позиції. Був випадок, коли окупант хотів втекти від наших дронів, я методично носила скиди по ньому, він не витримав і пустив собі кулю в голову», – згадує Гермес.
У найважчі дні, ділиться аеророзвідниця, їй дає сил команда та родина:
«Якщо я цього не робитиму, то на моєму місці може опинитися хтось, хто робитиме гірше і без мотивації, – каже жінка. – Мій син зараз за кордоном, ми не бачилися більше року, я за ним дуже сумую, але він пишається мною. За його щасливе майбутнє я сьогодні борюся тут».
Відділення інформації і комунікації Північного Київського ТУ
