Олександру (позивний Стратег) 33 роки, він командир танку. Родом із Дніпропетровщини. Танкістом став ще під час проходження строкової служби задовго до початку повномасштабної війни. Після російського вторгнення був мобілізований. Службу проходить разом із побратимами у танковій  роті Першої Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» НГУ, яка наразі тримає оборону на Куп’янському напрямку.

Про особливості фронтових буднів та бойові завдання свого екіпажу, чому необхідно дотримуватися правил безпеки навіть у бойових діях і чого варті людські стосунки всередині команди для виживання – у розповіді від нашого героя.

«Наша ефективність – 70% влучань»

У цій війні бути танкістом – це бути і математиком, і картографом-геодезистом, і психологом. Танкових боїв з виходом на пряме ураження противника наразі небагато. Хоча інколи ми виконуємо і прямий вихід на поле бою, але, здебільшого, танк допомагає нашим побратимам з піхоти й найчастіше – це завдання ударів по ворожих цілях із закритих позицій за вказаними координатами.

Що це означає? Ми отримуємо координати цілей від нашого штабу, далі шукаємо місце – позиції, з яких будемо вести вогонь, робимо відповідні розрахунки,  виїздимо на них і завдаємо за вказаними координатами ураження ворогу. Наша ефективність – 70% влучань. Доволі високий показник і я пишаюсь своєю командою, своїм екіпажом, своєю роботою.

Щоб досягти успіху, мають бути чіткі розрахунки і ми це робимо разом з відповідними службами й експертами, використовуючи відповідні новітні технології, ретельно перевіряючи один одного.

«Дуже важливо, наскільки згуртована і злагоджена команда»

Дуже важливо, щоб позицію, з якої ми завдаємо ударів, не викрив ворог. Тому під час виконання кожного бойового завдання ми робимо запит «неба» – щоб у цей час в нашому районі, чи не було ворожих розвідувальних  БпЛА. Інакше можна втрапити в халепу. Адже одразу після виявлення танку розвідувальним БПЛА може прилетіти спочатку безпілотник-бомбер – FPV-дрон, а за його ударом може вже працювати ворожий міномет або й артилерія.

Якщо таке раптом трапилося, а на війні можливо все, то необхідно оперативно виїхати з позиції, сховати танк, екіпаж має його покинути і також перечекати в якомусь малопомітному з неба місці.

Під час бойового завдання, особливо, в критичних ситуаціях, дуже важливо, наскільки згуртована і злагоджена команда. А тут уже психологія працює. Ми з водієм-механіком і оператором-навідником маємо розумітися між собою з пів слова. Бо ми разом із танком взаємопов’язані складові одного цілого, що, власне, і робить нас ефективною бойовою командою – танковою одиницею.

На перше місце виходять довіра й повага один до одного. Це формуються з часом. Ти пізнаєш людину спочатку у повсякденній службі, у побуті, у роботі, далі — в бойовій обстановці. У нашій службі, як у дружбі, нема довіри й поваги –  немає результату.

Звісно, щоб бути танкістом, потрібно любити техніку, крутити гайки, як кажуть у народі. Бути технарем до мозку кісток. Інакше ти не відчуватимеш свою машину, не любитимеш її. Якщо тебе лякає, коли твої руки в мастилі, навряд чи ти будеш тямущим танкістом.

Про страх і небезпеку

Якщо говорити про небезпеку і страх, то небезпека в районі бойових дій скрізь навколо нас, а страх – це природній психологічний стан, який тільки в новачка викликає ступор, а у воїна з досвідом — навпаки загострює інстинкт виживання та самозбереження в екстремальних умовах.

І тут на допомогу приходять ті знання, які ти здобув під час тренувань. Дуже важливо вміти надати першу допомогу в разі поранення побратима. Тому під час підготовки не можна нехтувати заняттями з тактичної медицини.

Далі з кожним бойовим виходом у тебе накопичується бойовий досвід. І саме цей досвід є запорукою справжнього професіоналізму й майстерності, які роблять тебе на полі бою досвідченим воїном.

«Усі ми хочемо повернутися в свої родини»

Усі ми хочемо повернутися в свої родини – хто до дітей, хто до дружин, хто до батьків. Хочемо займатися своєю мирною справою. Але ми розуміємо, що це можливо лише тоді, коли ми тут, на полі бою, відстоїмо нашу країну, нашу державу, наше майбутнє.

Та попри все вже зараз ми будуємо плани і мріємо про майбутнє. Такі мрії допомагають витримувати навантаження. А ще в нагоді завжди гострий дотепний армійський гумор. Так влаштована людина, що навіть під час війни, коли навколо руїни і зовсім поряд чигає небезпека, ти все одно не втрачаєш зв’язку з нормальністю, ти хочеш жити і знаходити свої миті радості. Навіть коли важка реальність цьому зовсім не сприяє.

Сила людини, воїна й полягає у волі до життя.

І сьогодні ми захищаємо життя мільйонів наших співвітчизників, ризикуючи своїми життями. Це важко, але ми це робимо. Бо наразі це – єдиний шлях до мирного майбутнього нашої країни і наших родин.

Тимур Нагалевський