Останні три роки перед повномасштабним вторгненням Андрій Боровик працював інженером з організації підприємства. Майже три роки потому він – командир 1-ї артилерійської батареї артилерійського дивізіону 18 Слов’янської бригади. Зізнається: робота важка, та хтось має її виконувати.
До війська Андрій пішов добровольцем. Навесні 2022-го він відвідав ТЦК, звідки його спрямували до військової частини 3005 у Харкові. Там хлопець пройшов курс базової підготовки.
«Тоді приїхав ще на той час підполковник Жумабоєв Мукімбой Юнусович, який набирав людей до артилерії. Він провів з кожним співбесіду, порозмовляв… Так я і потрапив до «Богів війни». А вже влітку 2022 року ми приїхали до Слов’янська», – розповідає нацгвардієць.
Відтоді Андрій брав участь у бойових діях під Майорськом, в Купʼянську, в Тернах. Найбільше його вразив Серебрянський ліс, де, як здавалося, ворог не зупинявся ні на секунду і гатив з усіх видів озброєння. Та Андрій впевнений – українці так робити не можуть:
«Ми не можемо використовувати їх тактику і просто все винищувати. На своїй землі це було б дивно. По-друге, у нас немає на це морального права – навіть якщо мова йде про ліс, де ховається ворог. Плюс, у нас немає стільки боєприпасів, як у них».
Компенсувати певні обмеження допомагає злагоджена робота з розвідкою. І людиноцентричне ставлення до всіх бійців. Артилерист зазначає, що всі люди, які потрапляють до нього чи братніх підрозділів, проходять якісне навчання: на поле бою без підготовки нікого не кидають.
«Це непроста робота. Але марнувати людські життя у нас не прийнято», – додає Андрій.
Після закінчення війни командир батареї, як і тисячі інших українців, хоче повернутися додому. Але все це буде пізніше:
«Зараз мені є про що думати: особовий склад, виконання бойових завдань – це зараз на першому місці. Якихось серйозних планів я не вибудовую, бо у мене тут багато роботи», – завершує свою розповідь Андрій.
Відділення інформації та комунікації Східного ТУ НГУ
