– Бетті, шукай! – тихо дає команду гвардієць. Бельгійська вівчарка малінуа опускає ніс майже до самої землі та ступає вздовж протягнутого по полю шнурка. А ось і знахідка! Чоловік відводить собаку в безпечну зону й обережно заганяє в ґрунт діелектричний щуп. За декілька сантиметрів під землею він упирається у щось тверде. Це протипіхотна міна ПМН-3, яка чекала на чиюсь необережну ногу. Тепер її буде знешкоджено. Саме так проводить оперативне розмінування група спеціального призначення (кінологічна) 1 окремого загону спеціального призначення Центру спеціального призначення «Омега» НГУ.

Коли мінно-розшуковий собака знаходить боєприпас, він не гавкає і не шкребе ґрунт кігтями, а сідає і дивиться в те місце, звідки почув запах. Буває й таке, що пес зацікавився якоюсь ділянкою і нюхає її довше, ніж зазвичай. Кінолог розуміє, що цей клаптик землі треба ретельно перевірити», – пояснює командир групи підполковник Сергій Гусак.

Наскільки добре пес вловлює вибухівку, залежить від глибини залягання предмета, типу ґрунту, вологості, температури повітря та швидкості вітру. При цьому тварина сприймає таку роботу як гру – знайти знайомий змалечку запах і отримати в нагороду улюблений м’ячик.

І хоч ціна помилки у цій «грі» може бути надто високою, досвідчений розрахунок працює безпомилково. За плечима підполковника Гусака та його вірної Бетті – вже дві ротації з розмінування звільненої Херсонщини. Разом вони виявили понад п’ятдесят боєприпасів. Така майстерність є результатом постійних тренувань усієї групи спецпризначення. Торік під керівництвом Сергія команда кінологів «Омеги» виборола перше місце на загальнонаціональних змаганнях серед підрозділів Сил безпеки й оборони України.

Шлях до бойового розмінування у Сергія був довгим. Професійний спортсмен, який десять років присвятив боксу, та кухар за освітою, він і гадки не мав, що стане кінологом. Але у долі були свої плани. У 2011 році під час строкової служби у Навчальному центрі внутрішніх військ у Золочеві на Львівщині Сергія розподілили до кінологічної роти.

Я завжди мріяв про собаку, з дитинства хворів цим, але не мав умов, щоб її утримувати», – пригадує підполковник Гусак. – Коли мене поставили перед фактом, що відтепер я буду кінологом, то й уявити не міг, як це переверне моє життя. Сьогодні я дуже вдячний людині, яка прийняла те рішення за мене».

З 2014 року Сергій обіймав посаду старшого інструктора кінологічної групи у загоні «Омега», а у 2017-му в його житті з’явилося тримісячне цуценя бельгійської вівчарки малінуа на ім’я Бетті. Незабаром її зарахували до штату спецпідрозділу й поставили на всі види забезпечення.

До слова, у кінології саме малінуа вважають одними з найрозумніших і найшвидших у навчанні собак. Вони значно легші, сухорлявіші та спритніші за німецьких вівчарок, повільніше втомлюються та значно пізніше виходять «на пенсію». А головне – мають блискавичну реакцію. Якщо німецька вівчарка перед виконанням команди може на секунду «замислитися», то малінуа виконує наказ у ту саму мить, коли він лунає. У бойових умовах ці долі секунди вирішують усе.

Бетті одразу готували як класичну собаку з пошуку вибухових речовин під час огляду автомобілів, приміщень, багажу. А поміж тим вчили працювати й на затримання озброєних злочинців – фізичні дані вівчарки це дозволяли. Але війна змінювалася, змінювалися й потреби спецназу. Наприкінці 2024 року виникла гостра потреба у мінно-розшукових собаках для очищення звільнених територій. І Сергій вирішив підготувати свою вихованку до нової, значно небезпечнішої задачі – оперативне розмінування.

Підготовка мінно-розшукового собаки є складною і тонкою роботою, яка вимагає залізної дисципліни й сотень годин тренувань. Адже бездоганний нюх пса – це головна запорука того, що сапери повернуться з виїзду живими. Навчання триває близько трьох місяців, але все починається значно раніше, ще з відбору.

Коли обираємо собаку для такої роботи, найперше дивимося на її родовід», – ділиться досвідом підполковник Гусак. – Важливо, які у його батьків були здобутки та чи не мали вони прихованих захворювань. Потрібен пес із хорошими перспективами, який тривалий час зможе залишатися у строю».

Крім міцного генетичного дерева, майбутній чотирилапий сапер повинен мати високий ігровий драйв, залізобетонну стійкість до вибухів чи пострілів та повну відсутність агресії до людей і тварин. Під час розмінування пес просто не має права відволікатися на «з’ясування стосунків».

Головне завдання кінолога під час навчання – зробити так, щоб запах тротилу, гексогену, пластиду, пороху чи амоналу асоціювався у тварини з найвищою нагородою, наприклад, улюбленим м’ячиком. В іграшку ховають мікродозу речовини, й собака запам’ятовує: знайшов цей запах – отримав гру із господарем. Згодом завдання ускладнюють, додаючи сторонні запахи – пального, їжі, побутової хімії тощо, аби собака вчився виокремлювати з цього хімічного «шуму» тільки вибухівку.

Службовий тандем із результатами вдалого пошуку

Тестом бойових навичок Бетті стало перше відрядження на деокуповану частину Херсонської області восени 2025 року. «Омегівцям» доручили розміновувати ділянки, де раніше були позиції російських військ. Відходячи з позицій, окупанти замінували все, що тільки можливо. Поля та лісосмуги були перенасичені різноманітними пастками: від гранат, встановлених на розтяжках, та протипіхотних мін до вистрибуючих мін ОЗМ-72, які у військах називають «відьмами». Крім того, звільнені території слід було очистити від безлічі нерозірваних боєприпасів: артилерійських снарядів, мінометних мін, касетних бойових елементів із РСЗВ.

Працювати доводилося під постійною загрозою ударів ворожих БпЛА. Бувало й так, що вже розміновану ділянку росіяни заміновували заново, дистанційно «засіявши» її протипіхотними мінами з касетних боєприпасів. Загалом протягом того відрядження невеликий розрахунок саперів-кінологів знайшов та знешкодив 141 ворожий боєприпас. Більшість військовослужбовців кінологічної групи носять офіцерські погони. Втім, підполковник Гусак наголошує: на замінованому полі й офіцери, й солдати роблять однаково небезпечну роботу.

А сама ця робота вимагає філігранної точності. Основний спосіб розмінування полягає в тому, щоб працювати із собакою «по шнурку» – уздовж протягнутої у полі мотузки завдовжки 10–15 метрів. Собака починає рух від правого боку шнурка, ретельно пронюхує ґрунт, а наприкінці маршруту за командою розвертається й повертається назад, прочісуючи ділянку вже з лівого боку. На польових дорогах, які ворог часто мінує протитанковими мінами, собак пускають по коліях від коліс та задають напрямок руху. Пес самостійно, без повідця, йде вперед приблизно на сотню метрів, уважно пронюхуючи дорогу, а за сигналом повертається тим самим шляхом. Така оперативна робота кардинально відрізняється від гуманітарного розмінування. Якщо в глибокому тилу ділянку дбайливо зачищають від трави, ділять на квадрати й вибирають із землі геть усі металеві уламки, то у спецпризначенців НГУ завдання інше – оперативно виявити, зібрати або знищити загрози.

Буває, земля буквально засипана дрібними осколками», – пояснює підполковник Гусак. – У тилу сапер змушений ставати на коліна на кожен писк металошукача, вганяти в ґрунт щуп і все ретельно перевіряти. За день так можна проповзти якихось десять метрів. А собака відсікає весь цей металевий мотлох, бо реагує суто на запах вибухівки.

Втім, ділянка вважається остаточно очищеною лише тоді, коли її послідовно перевірять дві різні собаки. За ідеальних умов із чотирилапим партнером за день можна відпрацювати до 0,8 гектара.

Однак ідеальні умови на війні – розкіш. Нерідко на позиціях доводиться мати справу з високою густою травою та чагарниками. Туди собаку запускати не можна, тож чотирилапих саперів залишають у безпечному місці, а самі беруть до рук щупи та металошукачі.

У високій траві собака вже за два-три метри зникає з очей. Якщо він відчує відповідний запах і сяде, а ти цього не помітиш – це смертельний ризик. До того ж, пес може випадково зачепити гілку з розтяжкою. Тому в зарості собакам – зась», – ділиться Сергій.

Якщо виявляють міни на розтяжці типу ПОМ-2 або міну натискної дії ПФМ-1 «Пелюстка» – собаку також одразу ж прибирають з поля. Після прильоту касетних снарядів такі міни вкривають землю, як гриби після дощу: де виявив одну, там поруч обов’язково чекає ще кілька.

Рідка вибухівка в «Пелюстці» запечатана герметично й не видає запаху, зате спрацьовує від найменшого натиску, – пояснює підполковник. – Собака може просто тикнутись туди носом – і все, тварини немає.

Крім того, ворог постійно ставить підступні пастки саме на саперів. Наприклад, довкола вистрибуючої міни ОЗМ-72 росіяни нерідко закопують ще кілька протипіхотних ПМН-2. Деякі сучасні міни реагують на зміну магнітного поля – наближення техніки або військовослужбовця зі зброєю. Саме тому Сергій використовує в роботі виключно діелектричний щуп, який не реагує на магніти, а Бетті виходить на завдання у спеціальному кевларовому бронежилеті. Однак, як кажуть у народі, у своєму домі й стіни допомагають. Коли сапери очищають від смертельного залізяччя рідний край, їхня праця набуває особливого сенсу, а вдячність та підтримка простих людей надають саперам сил і впевненості.

На Херсонщині нас постійно запитували: «А ви сапери? Як добре, що я вас зустрів!» – і вели показувати свої знахідки, – пригадує Сергій. – Хтось боєприпас виорав у полі, хтось у лісі натрапив на мінометну міну. Ми нікому не відмовляли, та й люди нам завжди охоче допомагали. Якось, коли треба було витягнути з землі хвостовик ракети від РСЗВ «Ураган», нам безкоштовно позичили трактора.

Зараз підполковник Сергій Гусак готується до чергової ротації – цього разу — на зовсім інший напрямок. Бетті цьогоріч відзначатиме свій 10-річний ювілей, що за собачими мірками є поважним віком. Рано чи пізно вона піде на заслужений відпочинок. А поки вони із Сергієм продовжують регулярні тренування. Адже попереду – чергові розмінування, чергова робота по шнурку і чергова гра, результатом якої є врятовані людські життя.

За матеріалами видання «Гвардія»