На війні робота медика вимагає витримки, рішучості та готовності діяти в небезпечних умовах, коли йдеться про порятунок поранених під обстрілами. Саме з такими викликами зіткнулася сержант Анжеліка Січевська – фельдшерка 36 Подільського полку Національної гвардії України. Колишня медсестра та фармацевтка два роки тому змінила білий халат на гвардійський однострій, а нещодавно повернулася з першої бойової ротації.
Перший бойовий досвід евакуації Анжеліка здобула на Добропільському напрямку, де вивозити поранених доводилося під постійними обстрілами противника. Там теоретичні знання та численні тренування стали справжньою перевіркою на міцність.
Одне діло – тренування, і зовсім інше – опинитися в цьому наяву. Хвилювання є завжди, але емоції доводиться вимикати. Ти просто робиш те, що маєш робити, бо від цього залежить життя. На війні розумієш, що від швидкості й рішучості залежить чиєсь повернення додому. Тому швидко долаєш власні страхи та дієш впевнено за будь-яких умов», – говорить Анжеліка.
Бути медиком на війні – це подвійний виклик: і фізичний, і моральний. Проте, за словами Анжеліки, головним випробуванням на фронті стає навіть не виснажлива робота чи важка екіпіровка, а колосальна відповідальність перед підрозділом і внутрішній страх схибити у вирішальний момент.
Стати військовою медикинею мене спонукало почуття обов’язку. У такий час я не могла залишатися осторонь. Мені важливо підтримувати побратимів і робити все можливе, щоб зберегти їхні життя. Це мій особистий внесок у нашу спільну боротьбу», – зазначає нацгвардійка.
Нині Анжеліка Січевська продовжує службу і відновлює сили, не втрачаючи віри у майбутнє. У ньому весілля з коханим, який теж служить у Нацгвардії – день, коли їхнє спільне «так» нарешті пролунає під мирним українським небом.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
