Марія до війська доєдналася 26 лютого 2024 року. Свій шлях розпочала у 2 Шосткинському полку на посаді стрільця, а сьогодні командує відділенням стрілецької роти. Каже, що рішення стати військовослужбовицею визрівало поступово.
Після початку повномасштабного вторгнення вона, як і багато українців, намагалася допомагати тим, хто цього потребував – і цивільним, і військовим. Про службу у війську тоді навіть не замислювалася серйозно. Страх і невпевненість брали своє. Змінити погляд на ситуацію допомогла розмова з дитиною.
Одного дня моя дитина підійшла до мене і запитала: “Мамо, а що ми можемо зробити, щоб закінчилася війна?”. Після цих слів я зрозуміла, що маю бути там, де я зараз. Якщо можу чимось допомогти та щось зробити для перемоги – я це зроблю», – ділиться гвардійка.
Її рішення було насамперед про родину та майбутнє дітей. Саме вони залишаються головною мотивацією продовжувати службу.
Для мене мотивація – моя сім’я. Вона народилася у вільній країні і у вільній країні житиме», – пояснює військова.
Служба змінила її не лише зовні. За цей час змінилися погляди на життя, ставлення до себе та людей поруч, з’явилися нові навички й звички. Змінився і сам підхід до труднощів.
Чесно кажучи, моє життя дуже кардинально змінилося. Військова служба багато чого мене навчила. Скажу коротко: військовий статут – чудодійні ліки від усіх типів хвороб», – жартує Марія.
Сьогодні її зона відповідальності – відділення стрілецької роти. Для командира це не лише виконання власних завдань, а й постійна робота з особовим складом. Вона переконана: командир має бути готовим до будь-якої ситуації та постійно вдосконалюватися.
Командир відділення повинен вміти все і вчити цього особовий склад. Якщо ти чогось не вмієш – піди, навчися, а потім навчи інших. Тому, яке б завдання не прилетіло – воно має бути виконане», – ділиться жінка.
У сержантському середовищі цю особливість служби сприймають із гумором.
Ми жартуємо, що сержантський склад – це універсальні солдати. Я б сказала – невмирущі кіборги своєї справи», – усміхається Марія.
За час служби військовослужбовиця зрозуміла: у війську неможливо зупинитися на досягнутому. Щодня з’являється новий досвід, нові завдання і нові люди, від яких також можна чогось навчитися.
Досвіду не буває забагато. Я набираюся його кожного дня. З самого початку служби я постійно чогось вчуся. Найбільше запам’ятовуються люди, з якими ти служиш чи навчаєшся. А ще – позивні, які тобі придумують твої любі побратими та посестри», – говорить Марія.
Одним із найскладніших завдань для неї залишається робота з людьми. Адже командир має не просто поставити завдання, а й розуміти тих, хто поруч. У кожного свій характер, життєві обставини та власне бачення ситуації.
Найскладніше для мене – знайти до кожного свій підхід. Всі ми різні, всі з характером, у кожного свої проблеми. Тому для мене це, мабуть, найскладніше», – розповідає гвардійка.
Попри труднощі, сьогодні вона вже не шукає додаткових причин залишатися у війську. Свій вибір вона зробила тоді, коли одягнула форму та склала військову присягу.
Я вже тут, я вже в строю і робитиму все, що від мене залежить. Якщо я вже одягнула військову форму і склала присягу на захист держави, то дороги назад немає», – говорить Марія.
Вона також говорить про жінок у війську. На її думку, ставлення до військовослужбовиць поступово змінюється, а жінка на командирській посаді сьогодні вже не повинна сприйматися як виняток.
Зі свого досвіду знаю, що дівчат в армії не дуже люблять. А якщо дівчина ще й на командній посаді – доводиться доводити свій професіоналізм удвічі наполегливіше», – зазначає гвардійка.
Тим, хто лише думає про військову службу, вона радить не дозволяти страху визначати майбутнє.
Всім дівчатам, які хочуть пов’язати своє життя зі службою, я бажаю робити це без страху і якихось сумнівів. Найголовніше – з бажанням. Генералом може бути і жінка», – ділиться військова.
А її власне розуміння Перемоги дуже просте й водночас важливе. Це день, коли українські діти зможуть знову чекати своїх батьків не з війни, а просто додому.
Для мене Перемогою стане день, коли кожна дитина дочекається живими додому свого батька чи матір зі словами: “Ми вистояли. Перемога”», – говорить гвардійка.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
