Боєздатність армії – це не лише доблесть та відвага на лінії зіткнення. Це й функціонування тилових майстерень, кухонь, кілометри доріг під колесами військових вантажівок. За кожним виконаним бойовим завданням стоїть масштабна й часто непомітна робота людей, чия цивільна професія тепер служить обороні. Щодня вони відновлюють пошкоджену техніку, готують їжу для військовослужбовців, шиють однострої чи доправляють тонни вантажів на передову. І ця розповідь саме про таких людей – фахівців, чий професіоналізм створює той самий надійний тил, без якого неможлива життєдіяльність Нацгвардії.
Ірина Лабаз
Своє життя Ірина присвятила швацькій справі. Здобувши фах модельєра-конструктора, працювала майстринею цеху на підприємствах Золочева та Львова. За довгі роки пройшла серйозну практичну школу: довела до ідеалу організацію процесів, навчилася дотримуватися високих стандартів якості та знаходити підхід до кожного в колективі.
У 2023 році Ірина стала до лав Національної гвардії України, обійнявши посаду начальника майстерні з ремонту речового майна.
Коли у 2024 році розпочалося створення великого виробничого цеху, довелося організовувати всі процеси буквально з нуля – формувати команду, налаштовувати обладнання й технологічні лінії, – тож мій попередній досвід став у великій пригоді. Дуже тішить, що можна побачити результати власної праці. Адже в тому, що наші захисники мають якісну і зручну форму, є і наша заслуга, – зазначає сержант Лабаз.
Прагнення будувати військову кар’єру привело сержанта Ірину Лабаз до Навчально-наукового інституту логістики Національної академії НГУ, де вона нині здобуває освіту на кафедрі менеджменту та фінансів.
Поєднувати службу, управління швейним виробництвом та навчання – це серйозний виклик. Але моїм головним джерелом сили й натхнення завжди залишаються чоловік і двоє дітей. А ще – розуміння, що забезпечення наших захисників є моїм особистим внеском у нашу спільну перемогу, – ділиться жінка.
Володимир Єманов
До 2022 року Володимир працював у сфері торгівлі м’ясною та рибною продукцією. Його професійна діяльність була пов’язана з бізнесом і зовсім не стосувалася кухні. Проте після призову на військову службу в 2025 році життєвий шлях чоловіка кардинально змінився – він опанував спеціальність кухаря.
Він служить у 27 Печерській бригаді, де щодня допомагає організовувати харчування приблизно для побратимів. За кожним прийомом їжі стоїть велика командна робота: підготовка продуктів, приготування страв та контроль якості.
Спочатку було складно, адже й обсяги великі, й відповідальність теж. Але з часом всього навчився. Роблю свою справу на совість, адже розумію, що якісна та смачна їжа для хлопців – це їхній настрій, сила та відчуття дому, – згадує Володимир.
Коли в Північному оперативно-територіальному об’єднанні НГУ проводився конкурс серед кухарів, Володимир вирішив випробувати власні сили. Результатом стало ІІ місце серед усіх кухарів частин Північного ОТО.
Дізнавшись про конкурс, засумнівався, адже я у цій сфері відносно недавно, а оцінювати нас мав відомий шеф-кухар Євген Клопотенко! Та виявляється, завдяки наполегливій праці можна досягти будь-чого, – ділиться враженнями гвардієць.
Після закінчення війни старший солдат Єманов мріє відкрити власну пекарню. І в цьому неабияк допоможе досвід, отриманий у Нацгвардії.
Богдан Сакун
З 2017 року Богдан працював водієм-заправником у цивільній компанії. Тож добре знав, що таке кілометри доріг, транспортування пального та пов’язана із цим відповідальність. У березні 2022 року він добровольцем вступив до лав Нацгвардії, де його фах став критично важливим на передовій.
За щиру вдачу і вміння підтримати інших добрим словом побратими дали йому позивний – Веселий. Під час служби він неодноразово вирушав у рейси до найгарячіших напрямків, зокрема Запорізького та Сумського. І хоча професія водія-заправника на фронті не така помітна, як, приміром, воїнів-штурмовиків, її важливість не підлягає сумніву.
Без пального техніка стоїть, а отже – зупиняється вся бойова робота. Тому моя головна мета: доставити його туди, де на нього чекають, і зробити це своєчасно, незважаючи ні на що, – ділиться Веселий.
І життєві випробування, і рідкісні моменти відпочинку Богдан звик зустрічати із посмішкою
Попри виснажливі рейси та цілодобову напругу, свого характеру Богдан не змінив. Водій-заправник завжди знаходить сили пожартувати і підтримати побратимів.
Для мене головне – не втрачати оптимізму. Гумор та хороший настрій допомагають тримати стрій навіть у найважчі моменти. Кожен успішно завершений рейс – це не просто виконаний наказ, а особистий внесок у безперебійну роботу всього військового механізму, – говорить старший солдат Богдан Сакун.
Олександр Кісельов
Ще задовго до російсько-української війни техніка стала невіддільною частиною життя Олександра Кісельова. Після дев’ятого класу він вступив до професійно-технічного навчального закладу, де здобув фах слюсаря-ремонтника. Працював водієм, а пізніше – механіком у приватних компаніях.
24 березня 2022 року Олександр добровільно став до лав Національної гвардії України. У складі одного з підрозділів бригади «Рубіж» воював на Донеччині. Під час жорстоких боїв у Серебрянському лісі гвардієць дістав поранення руки та ноги.
Після лікування та подальшої реабілітації Олександр повернувся в стрій. Він обійняв посаду водія-електрика цеху ремонту автомобільної техніки. Втім, виконувати професійні обов’язки Олександру довелося й у безпосередній близькості до передової. Так, у 2024 році підрозділ старшого солдата Кісельова було відряджено на Сумщину. Він займався евакуацією пошкодженої техніки, її оперативним обслуговуванням і відновленням за 10 кілометрів від лінії бойового зіткнення.
Коли сам пройшов через поранення, починаєш зовсім інакше дивитися на свою нинішню роботу. Якщо машина справна й готова виїхати в будь-яку хвилину, у хлопців більше шансів виконати завдання та повернутися живими, – переконаний Олександр.
Нині він ставить у стрій пошкоджену військову техніку в тилу і на фронті. А коли в нашу країну прийде довгоочікуваний мир, Олександр відкриє свою автомайстерню, про що він уже давно мріє.
Валерій Сінькевич
До повномасштабного вторгнення Валерій Сінькевич пройшов успішний шлях професійного становлення в кухарській справі – від звичайного кухаря до шеф-кухаря столичного ресторанного комплексу Mercure Kyiv Congress Hotel.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік залишив ресторанну індустрію, аби допомагати столиці вистояти у критичний момент. На посаді завідувача кулінарного виробництва в мережі супермаркетів «NOVUS» він керував командою, яка в режимі 24/7 співпрацювала з волонтерами та безкоштовно забезпечувала продуктами військових і мешканців Києва.
Та зрештою бажання бути максимально корисним для країни привело до Нацгвардії, де після проходження БЗВП Валерій продовжив службу у Київському інституті НГУ. Він отримав цілком заслужений та авторитетний позивний – Шеф.
У ресторані орієнтуєшся на естетику та подачу, а у військовій їдальні – на ситність, баланс калорій та суворе дотримання технологічних карт. Проте мені важливо не просто нагодувати, а й вкласти душу. Коли хлопці з посмішкою казали: «О, сьогодні зміна Шефа, буде смачно!» – це була найкраща оцінка моєї роботи, – згадує Валерій.
Організаторські здібності та високий професіоналізм гвардійця здобули належне визнання командування. У 2026 році Валерія Сінькевича було призначено на посаду помічника начальника продовольчої служби вишу та присвоєно первинне офіцерське звання «молодший лейтенант».
Не потрібно чекати ідеальних умов, щоб стати корисним для Батьківщини. Просто потрібно робити якісно те, чим ти займався у цивільному житті, – переконаний молодший лейтенант Сінькевич.
За матеріалами видання «Гвардія»
