На четвертий день після призову стався мій перший штурм. Я не можу сказати, що на той момент у мене була якась особлива мотивація. Але коли побачив, що російські військові робили на нашій землі та з нашими людьми, усе стало зрозуміло. Після такого жалю до них бути не може», – розповідає гвардієць.

Після повернення з Київщини Пінгвін продовжив службу в іншому підрозділі. У складі окремої артилерійської бригади НГУ виконував бойові завдання на Донбасі, зокрема на Бахмутському напрямку. Згодом продовжив службу у 4 бригаді оперативного призначення «Рубіж», де воював на Луганщині.

Один із найскладніших епізодів служби стався неподалік Стельмахівки. Група, якою командував Пінгвін, зайняла позицію, яку перед цим залишили російські військові.

Кілька днів позиція перебувала під інтенсивним артилерійським вогнем. Згодом противник активізував штурмові дії, і стало зрозуміло, що утримувати позицію невеликою групою вже неможливо.

Я тоді був командиром групи – нас було четверо. Після двох днів артилерійської роботи посадку просто викосило. Нічого не залишилося. Росіяни почали активно штурмувати, і ми зрозуміли, що вчотирьох цю позицію не втримати. Прийняли рішення відходити до попередньої посадки», – згадує Пінгвін.

Під час виходу з бліндажа російський снайпер уразив одного з бійців – кулеметника. Поранення було важким: куля пройшла навиліт, пошкодила легеню та зламала три ребра. У військового розвинувся пневмоторакс.

У нього були проблеми з диханням, сильний біль, з рота йшла кров’яниста піна. Я надав йому допомогу на місці, наскільки це було можливо, а потім ми відтягнули його у відносно безпечне місце. Наклав оклюзійні наліпки, але легше йому не ставало. Він уже не міг сам іти, свідомість поступово згасала», – розповідає гвардієць.

До точки евакуації залишалося близько семи кілометрів. Вихід проходив під постійним вогневим впливом противника. Група потрапила під мінометний обстріл та атаки ворожих дронів. Один із військовослужбовців отримав контузію, а сам Пінгвін – осколкове поранення коліна.

Це був ранок, а до евакуації ми дісталися вже ввечері. По нас працювала артилерія, міномети, дрони. Нас переслідували. Коли нарешті передали поранених на евакуацію, медик сказав, що важкого вже, мабуть, немає сенсу рятувати. Я віддав йому і контуженого, і важкопораненого та сказав: “Вези. Треба рятувати”», – говорить боєць.

Пораненого вдалося евакуювати та врятувати. Для Пінгвіна цей випадок став одним із ключових у розумінні того, наскільки важливими є знання та навички тактичної медицини безпосередньо на полі бою.

Тоді я ще більше зрозумів, наскільки важливо вміти правильно надати допомогу. У таких ситуаціях у тебе немає часу думати – треба діяти й робити все можливе, щоб людина вижила», – ділиться гвардієць.

Після цього Пінгвін продовжив виконувати бойові завдання у складі різних підрозділів. У 2025 році приєднався до 2 Шосткинського полку, де продовжив службу в батальйоні ОВДО.

За роки війни гвардієць отримав чотири поранення. Згодом постало питання про подальший формат служби.

Я зрозумів, що здоров’я вже не дозволяє постійно виконувати піхотні завдання. Але просто відійти від справи я не міг. Хотілося залишатися корисним для війська і своїх побратимів», говорить боєць.

На початку 2026 року Пінгвін знову виїхав на виконання бойового розпорядження – цього разу у складі роти спеціального призначення. Завдання виконував на кордоні з росією. Наприкінці травня повернувся до роботи у своєму батальйоні.

Саме бойовий досвід і навички, набуті за роки служби, підштовхнули його до зміни спеціалізації. Пінгвін вирішив опанувати професію бойового медика.

Я вирішив стати бойовим медиком, бо зрозумів: якщо піхота вже не мій варіант, то це не означає, що я не можу приносити користь. За цей час у мене накопичилося достатньо медичного досвіду, щоб розвиватися далі в цьому напрямку», – розповідає гвардієць.

Підготовку Пінгвін проходив у Норвегії на базі НАТО. Там він завершив курс підготовки бойових медиків та отримав рекомендацію для роботи на посаді бойового медика взводу.

Навчання було дуже круте. Інструктори – досвідчені лікарі, які мають і освіту, і практику. Матеріальна база там на дуже високому рівні. Було багато можливостей відпрацювати те, що в реальній ситуації може врятувати життя», – ділиться Пінгвін.

Тепер отримані знання та практичний досвід він застосовуватиме вже під час служби у 2 Шосткинському полку.

Його військова спеціалізація змінилася, але головне залишилося незмінним – бути поруч із побратимами та робити все можливе, щоб зберегти їм життя.

Для мене бойовий медик – це дуже важлива професія зараз. Я це вмію, мені це цікаво, і я хочу максимально приносити користь там, де можу», – додає Пінгвін.

Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ