У родині Василя та Маріанни Канчій ніколи не готували дітей до військової служби. Батько – протоієрей, настоятель Свято-Петро-Павлівського храму села Кольчино Мукачівського району, мати – відзначена почесним званням «Мати-героїня». Вони просто навчали дітей тримати слово, відповідати за тих, хто поруч, і слухати власну совість.
Паралельно зі шкільною освітою діти здобували й музичну. Згодом більшості з восьми братів і сестер вдалося вступити й успішно закінчити один із найкращих музичних вишів країни – Київську муніципальну академію музики імені Рейнгольда Глієра. Дехто із синів у юності вирішив піти по стопах батька. Словом, іще десять років тому ніхто й уявити не міг, що в родині буде аж стільки військових.
Втім, хоч і в різний час і різними дорогами, але шестеро з восьми братів та сестер Канчій прийшли до Нацгвардії. Хтось підписав контракт до повномасштабного вторгнення, хтось – тоді, коли війна стала щоденною реальністю для всієї країни. У цьому виборі не було розбіжностей з батьківською наукою – захист України став для них продовженням служіння ближньому.
У 2017 році, іще студентом, Сергій Канчій обійняв посаду музиканта військового оркестру 25 бригади охорони громадського порядку НГУ імені князя Аскольда. У 2021 році він розпочав тут службу за контрактом, згодом очолив військовий оркестр 1 бригади НГУ «Буревій». Нині він керує оркестром 22 окремої бригади з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав «Київська Русь».
За прикладом брата військовим диригентом став і Василь Канчій, який до того ж має духовний сан диякона. Віртуоз гри на тубі та акордеоні, ще під час навчання в Академії імені Глієра він здобув чималий досвід диригування студентськими оркестрами та церковним чоловічим хором «Аксіон». До служби в Національній гвардії Василь уже встиг приміряти однострій військового оркестранта 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади ЗСУ. Після отримання диплома про вищу музичну освіту у 2021 році він підписав контракт із 25 бригадою НГУ. Тут про його диригентський талант уже знали завдяки молодшому брату. Підкріпивши добру славу діями, Василь довів, що стане гідним керівником творчого колективу. Нині майор Василь Канчій на псевдо Маестро, очолює оркестр Північного Київського територіального управління НГУ. Благодійні концерти у школах, університетах, госпіталях, торговельно-розважальних центрах – військовий ансамбль під його керівництвом добре знають далеко за межами Нацгвардії. Українська класика, сучасна попмузика, джаз і рок-симфонії допомагають не лише підняти настрій киянам, а й зібрати кошти на лікування поранених захисників.
Музика військових оркестрів надихала та захоплювала і сестер Олександру та Євгенію. У 2021 році дівчата ще навчалися у тому ж музичному виші, що і їхні брати, на спеціальностях «труба» та «естрадний спів». Коли старший брат Сергій, який очолював оркестр «Буревію», попросив допомогти колективу, де якраз бракувало музикантів їхнього фаху, дівчата погодилися. Працювали безкоштовно, як позаштатні виконавиці. «Платнею» був досвід і радість від відчуття допомоги рідній людині. За красивий голос гвардійці прозвали Євгенію Мавкою, і це слово згодом стало її бойовим позивним.
Після початку повномасштабного вторгнення Женя, якій на той час було лише 17 років, прагнула будь-що долучитися до допомоги фронту. Вона займалася волонтерською діяльністю, готувала їжу для військових і навіть допомагала вести ефіри на радіостанції «Армія FM». Коли оркестр почав грати на церемоніях прощання із загиблими захисниками, дівчина долучалася до них як музикантка.
Найтяжче було бачити сльози матерів і дружин. Це настільки мене вразило, що я вирішила – як тільки досягну повноліття, стану військовою і помщуся за всіх загиблих», – згадує Євгенія.
Василь та Євгенія Канчій разом виступають в оркестрі Північного Київського територіального управління НГУ
Як тільки у серпні 2023 року дівчина досягла повноліття, то вже наступного дня приїхала підписувати контракт до «Буревія». Попросилася не в оркестр, а до бойового підрозділу. У бригаді запропонували компромісне рішення і Женю зарахували до підрозділу зв’язку, де основним завданням було чергування в добових нарядах, ведення документації та обліку майна. Зрозумівши, що дівчина налаштована рішуче, командування погодило її переведення до 1 батальйону оперативного призначення «Форпост». Спочатку її попросили допомогти з медійною роботою. Під час зйомок сюжетів про екіпажі дронів-камікадзе Євгенія захопилася цим напрямком діяльності і сама вирішила стати операторкою FPV. Опанувавши нову спеціальність, вона почала їздити у бойові відрядження.
У лютому 2026 року 20-річна солдат Мавка виконувала обов’язки другого пілота-штурмана: прокладала маршрути польоту, проводила розвідку та виявляла замасковані цілі. Повертаючись з одного з бойових виїздів, вона сама потрапила під удар ворожого FPV-дрона по автомобілю. На щастя, тоді все обійшлося.
Завжди на службі налаштовуюся на позитив, але готуюся до гіршого. Так легше», – ділиться Мавка.
У «Буревії» окрім Євгенії наразі служать її старші брат і сестра – Микола та Олександра. Микола Канчій став до лав НГУ у 2024 році. Батюшка, а саме такий позивний дали йому побратими за духовний сан архімандрита, служить на посаді помічника гранатометника комендантської роти батальйону забезпечення. Попри «тилове» призначення підрозділу, солдату Миколі Канчію та його побратимам теж доводилося виконувати завдання неподалік лінії фронту на сході країни.
А ось Олександра Канчій підписала контракт ще у червні 2022 року, коли їй було дев’ятнадцять. Спершу грала на трубі у військовому оркестрі, де отримала позивний Чума.
Він описує мій характер, – усміхається вона. – Спершу дехто думав: прийшла маленька дівчинка, можна підколювати. А вийшло навпаки – я всіх на місце ставила».
Майже вся велика родина Канчій разом. Зліва направо: Василь, Сергій, Олександра, Микола, батьки – Василь та Маріанна, Євгенія, Анастасія з донькою і Серафим
Твердість характеру визначила і її бойовий шлях. Олександра відчувала, що може робити для перемоги більше, тому, так само як і Женя, просилася до бойового підрозділу і зрештою домоглася переведення до протитанкової артилерійської батареї. Там опанувала ПТРК «Корсар» і «Стугна», виконувала бойові завдання на Слов’янському та Куп’янському напрямках. Коли ж для розрахунку ПТРК не бувало роботи, Олександра навчалася в артилеристів, чия позиція була поруч, працювати й на гаубиці OTO Melara. Одного дня у січні 2025 року її розрахунок, – дівчина спеціально порахувала, – випустив по ворогу дев’яносто снарядів.
Згодом Чуму призначили командиром відділення роти вогневої підтримки 3 батальйону оперативного призначення «Гроза». Разом зі своїми підлеглими вона несла службу на позиціях, допомагала відбивати ворожі штурми. Особливо вправно Олександра працювала по ворожій піхоті одноразовими протитанковими гранатометами AT4, РПГ-22 «Нетто» та RGW-90 Matador. У роботі штурмовика їй несподівано став у нагоді… розвинений музичний слух. Він допомагав раніше за інших почути в небі ворожі «мавіки» та FPV-дрони, які вона згодом навчилася збивати короткими чергами з автомата.
Найважчим завданням Чума вважає евакуацію тіла загиблого медика, чий автомобіль із червоним хрестом уразив російський БпЛА «Молнія». Олександра та її побратим зголосилися забрати полеглого. Вони пройшли вісім кілометрів під великою кількістю дронів. Останки загиблого несли по черзі: один ніс, інший прикривав.
Усі наші Герої мають повернутися додому», – каже Чума.
Олександра, Микола та Євгенія Канчій
Сьогодні сержант Олександра Канчій передає свій досвід новобранцям: навчає тактичної медицини, інженерної підготовки, топографії та ведення оборонного бою. Для неї це велика відповідальність – та сама, якої колись навчав батько.
Батьківську науку служіння людям перейняла й найстарша з сестер Канчій – Анастасія на псевдо Валькірія. Вона також професійна музикантка, яка зрештою замінила валторну на кулемет. Про військову службу Настя мріяла з дитинства, приміряючи перед дзеркалом форму старшого брата Василя. Зараз жартує, що, мабуть, уже тоді знала, ким стане. Піти до війська вирішила ще у 2014 році, але навчання, пандемія COVID-19, вагітність і тодішня поширена думка не брати жінок на бойові посади відтермінували здійснення мрії. Втім, у квітні 2024 року Анастасія перервала навчання в Музичній академії та підписала контракт із 13 бригадою оперативного призначення НГУ «Хартія».
Уже в перший день служби дівчина потрапила під обстріл військового містечка касетними боєприпасами, а потім попри контузію допомагала розбирати завали й рятувати поранених. Спочатку служила у службі пально-мастильних матеріалів, де швидко опанувала організацію документообігу. Хоча раніше, зізнається, навіть не вміла швидко друкувати на клавіатурі.
Пізніше Анастасію перевели до зенітного ракетно-артилерійського дивізіону, дислокованого на Харківщині. У складі мобільної вогневої групи Валькірія полювала на російські «шахеди» з великокаліберного кулемета M2 Browning і записала на свій рахунок чотири збиті цілі. Згодом опанувала важкий дрон-бомбардувальник. Під її управлінням дрон «Вампір» «попив крові» окупантам: скидав боєприпаси на ворога, палив техніку, мінував шляхи. Але робив і корисне для наших хлопців, доставляючи їм провізію та інші потрібні вантажі. У дивізіоні дівчина зустріла свого майбутнього чоловіка, а згодом разом із ним продовжила службу у 4 бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука «Рубіж» НГУ.
Сьогодні молодший сержант Анастасія Канчій служить штаб-сержантом третьої категорії групи логістики управління батальйону. Вона проводить через складну бюрократичну процедуру списання знищених у боях техніки, зброї та майна. Це надзвичайно важлива робота, адже без неї підрозділ не зможе отримати нове. Командування ставить її в приклад, але сама Анастасія зізнається: папери – не її стихія. Вона мріє колись очолити оркестр своєї бригади й уже цього року поновлюється на навчанні в музичній академії.
Батько Василь Канчій із дочками Олександрою та Анастасією
Про службу у «Рубежі» нині замислюється і наймолодший у родині – Серафим, який нині здобуває фах будівельника. Схоже, приклад старших братів і сестер не залишив байдужим і його. Водночас сама родина Канчій від початку повномасштабної війни жодного разу не збиралася повним складом – навіть на свята. Відпустки не збігаються, служба розкидає їх між містами, частинами й напрямками. Часто весь зв’язок між рідними вміщується у кілька повідомлень у месенджері: «Ти як?», «Все ок», «4.5.0.», «++» і тому подібне.
За цими короткими фразами – напруга, молитви батьків, тривога за кожного й полегшення від простого знаку, що рідна людина жива. Шестеро дітей священника з Мукачева обрали різні військові дороги. Але всіх їх тримає одна наука, винесена з батьківського дому: коли поруч твої люди й твоя країна, відповідальність не можна перекласти на когось іншого.
За матеріалами видання «Гвардія»
