Вперше на війну гвардієць 2 Галицької бригади Павло Кульчицький з позивним Куля потрапив у 2014 році. Тоді на Донеччині й Луганщині розпочалася Антитерористична операція проти російських найманців. Після звільнення з війська він працював водієм у Чехії. Але повномасштабне вторгнення росіян змусило чоловіка повернутися в Україну, і 3 березня 2022 року він уже був на службі.
Досвід, здобутий в АТО, допоміг усвідомити й донести до інших: у бою не має бути хаосу і не можна втрачати зв’язок. Перед першим виїздом на завдання Павло пояснив хлопцям: потрібно тримати дистанцію, не губитися і кожному робити свою роботу. Згодом вони саме так і діяли. Для багатьох ті бої стали першими, зв’язок нерідко втрачався, але потім бійці казали, що якби не ті настанови Кулі, то хтозна, як би вони звідти вийшли.
Приїхали вночі. Треба було швидко розосередитися. Ми були ще досить далеко від лінії фронту, але вночі нічого не видно, тому трохи переживали. А вже зранку все стало зрозуміліше: де хто знаходиться, що відбувається, яка ситуація. Потім була Новомихайлівка. Я вивіз хлопців, забрав поранених і поїхав назад. По рації почув, що загинув командир іншого підрозділу. Зі своїми не зміг зв’язатися, тому завантажив боєприпаси і поїхав їх шукати. Натрапив на поранених бійців суміжного підрозділу. Вони повідомили, що гвардійців евакуювали на бронетранспортері, тому я вивіз поранених Збройних Сил і тоді вже повернувся на базу», – згадує Куля.
Один із пам’ятних епізодів відбувся під час контрнаступу 2023 року у Благодатному. Там підрозділ Павла прикривав напрямок біля річки. Побратими із суміжного підрозділу попросили допомогти знайти втрачений дрон. Вони пішли в посадку і натрапили на ворога. Після бою, перемогу в якому здобули українські воїни, росіяни здалися в полон.
За кілька років війна сильно змінилася. Стало більше дронів, менше стрілецьких боїв. Під Покровськом навіть добре облаштований бліндаж не завжди давав відчуття безпеки. Безпілотники скидали вибухівку, яка ламала навіть великі дерев’яні бруси. Бувало, що кожні 15 хвилин прилітали снаряди або дрони. Але гвардійці трималися.
Було багато таких моментів. Дуже добре проявили себе хлопці, які нещодавно прийшли і не мали досвіду. Під Гродівкою було холодно, були морози, багато травм. І вони не просто турнікети накладали, а надавали допомогу на високому рівні. Тому підготовка дуже важлива. Але не тільки та, яку тобі дають. Багато залежить від самої людини: чи хоче вона вчитися і чи має мотивацію», – розмірковує гвардієць.
Про свою роту 2 Галицької бригади Павло говорить з гордістю і теплотою. Адже це дуже згуртований підрозділ. Коли командира поранило, він прийняв командування на себе. Він не лише керував, а й доставляв на позиції боєприпаси і провізію.
У нас рота дуже «збита» – згуртована. Кожен допомагає, чим може. Ніколи не було такого, щоб хтось відмовився йти за побратимом. Якщо треба – зібралися і пішли. Немає такого, що треба когось довго шукати. Усі готові», – запевняє Куля.
Під Мирноградом він отримав поранення. Це було на контрольованій противником території. Разом з побратимом, позиція якого була повністю знищена, а речі згоріли, Павло вийшов на світанку. Під покровом туману гвардійці пробивались до своїх. Але їх помітив ворожий дрон. Вибух відкинув його, зачепило ногу та спину. Побратим відтягнув Павла в укриття в той момент, коли вже летів другий безпілотник. Далі були дві ночі очікування. Радіостанція майже розрядилася, але він передав свої координати, і гвардійці прийшли за своїм командиром та евакуювали його.
Зараз Павло відновлюється після поранення. Окрім побратимів, його підтримує родина – дружина та діти. В його історії є те, що часто залишається за межами звітів. Тут – людина, яка турбується про своїх, приймає рішення, втомлюється, чекає на зв’язок із побратимами і думає про тих, хто чекає вдома. Адже які б завдання не доводилося виконувати, кожен пам’ятає, що б’ється за найрідніших. Заради них ризикує життям і докладає надлюдських зусиль у боротьбі з російськими окупантами.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
