Війна змінила життя офіцера 35 Сумського полку Національної гвардії України Данила, але не змінила його ставлення до служби. Після боїв за Рубіжне, важкого поранення, ампутації руки, десятків операцій і тривалої реабілітації він повернувся до війська. Сьогодні Данило допомагає військовослужбовцям і ветеранам пройти той шлях, який свого часу подолав сам.
Свій військовий шлях Данило розпочав у 2021 році зі строкової служби. Спочатку мріяв стати кінологом, адже ще до армії працював зі службовими собаками. Однак службу розпочав у патрульному підрозділі 35 Сумського полку.
«Згодом я підписав контракт, а вже взимку ми вирушили на ротацію на Луганщину. Саме там зустріли початок повномасштабного вторгнення. Ми боронили Рубіжне та його околиці. Майже два місяці з боями утримували місто. Після повернення мене призначили командиром взводу, я отримав офіцерське звання і разом із підрозділом продовжив виконувати бойові завдання із захисту суверенітету й територіальної цілісності України», – згадує офіцер.
Після Луганщини були нові бойові відрядження – Покровський напрямок, Серебрянське лісництво, а згодом Куп’янщина. Саме там Данило дістав поранення, яке назавжди змінило його життя.
Того дня його підрозділ працював із комплексом радіоелектронної боротьби, прикриваючи побратимів від ворожих FPV-дронів і безпілотників, які коригували артилерійський вогонь.
«На позиції потрібно було вийти з укриття, запустити установку РЕБ і генератор, який її живив. Коли заводив генератор, почув вихід міномета. У голові промайнула думка: “Перший – пристрілочний”. Але вже за мить почув не свист, а вибух. Я перестав відчувати руку й ногу та впав на землю. Розуміючи, що наступний постріл може бути зовсім скоро, почав самостійно повзти до бліндажа. Там побратим наклав мені турнікети та викликав евакуацію», – розповідає військовослужбовець.
Щоб евакуювати пораненого з позиції, групі евакуації довелося подолати близько двох кілометрів під постійною загрозою ворожого вогню.
«Від моменту поранення і до операційного столу я залишався при свідомості. Перед операцією лікарі чесно сказали, що шансів урятувати руку майже немає, але зроблять усе можливе. На жаль, поранення виявилося надто важким. Після цього почався довгий шлях лікування та реабілітації – 22 операції. Одного дня мене запитали, чи хочу я продовжувати військову службу. Моя відповідь була миттєвою: “Так”. Без жодних вагань», – говорить Данило.
Повернувшись до строю, він знайшов нове покликання. Сьогодні Данило обіймає посаду помічника командира військової частини з питань ветеранської політики. Щодня працює з військовослужбовцями та ветеранами, допомагаючи їм адаптуватися після поранень і повернення до служби чи цивільного життя.
«Тут працює принцип “рівний – рівному”. Людина, яка пережила подібний досвід, краще розуміє стан, потреби та труднощі іншого ветерана. Моя робота охоплює питання адаптації, реабілітації, дозвілля, оформлення документів і соціального супроводу. Іноді доводиться бути одночасно психологом, юристом, медиком і просто людиною, яка готова вислухати та підтримати. Війна не закінчується після поранення. Але й життя не закінчується. Я керую автомобілем, займаюся спортом, проводжу час із родиною та продовжую служити», – говорить офіцер.
Окрему увагу Данило приділяє розвитку ветеранського спорту. У його військовій частині проходять службу військовослужбовці з ампутаціями та інвалідністю, які не лише виконують службові обов’язки, а й успішно представляють свої підрозділи на спортивних змаганнях, здобуваючи призові місця в різних дисциплінах.
Для самого Данила спорт став одним із найважливіших елементів фізичної та психологічної реабілітації. Саме через власний приклад він мотивує інших не зупинятися після найважчих випробувань.
«Коли ти залишаєшся при справі, то відчуваєш себе важливим і потрібним. Думаю, попереду ще багато викликів. І я до них готовий. Моє життєве гасло просте – за будь-яких обставин зберігати позитивне ставлення до життя та робити все необхідне заради спільного результату», – підсумовує Данило.
Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ
