Ця історія про воїна, чия незламність та жага до життя варті екранізації. Попри поранення, він знайшов у собі сили повернутися до строю і стати опорою і підтримкою для своїх побратимів. Про службу, особисті переживання, поранення та плани на майбутнє розповів командир відділення радіоелектронної боротьби 40 полку імені полковника Данила Нечая Національної гвардії України молодший сержант на псевдо Гєра.
Чоловік навчався на зварювальника. У 2021 році він розпочав строкову службу, а згодом уклав контракт та вступив до Національної академії Національної гвардії України. Повномасштабне вторгнення застало його, коли він збирався на чергування. Підрозділ мав виїжджати на оборону одного з аеропортів Києва.
Ми стояли біля кімнати зберігання зброї, і у цей момент подали сигнал про повну бойову готовність, передали, що почалося повномасштабне вторгнення», – згадує гвардієць.
Два роки й три місяці він навчався, але згодом приєднався до бойового підрозділу Нацгвардії й вирушив на передову снайпером.
Перша задача не страшна. Найстрашніша – це друга, бо коли туди їдеш, ти чітко розумієш, що на тебе чекає», – ділиться Гєра.
21 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання він наступив на ворожу міну. А коли падав на землю, то ледь не зачепив інші й не підірвався вдруге. Через важке поранення лікарям довелось ампутувати частину правої ноги.
Я вважаю, що виграв лотерею, бо могло все обернутися набагато гірше», — розповідає гвардієць.
Перший день після поранення минув, як у тумані. Усвідомлення прийшло на другий – разом із болем, який не міг втамувати жоден знеболювальний засіб.
Біль був невимовний, нічого не допомагало. Був момент, коли я шкодував, що залишився живим. Гадав, що краще «200», ніж такий «300» – буду мучитися, все болітиме. Але за тиждень щось змінилося всередині. Прийшло розуміння, що я залишився живий, а отже, так потрібно. Я почав налаштовувати себе на те, що в мене все добре, і що я живий – це найголовніше», – каже Гєра.
Поруч увесь час була дружина. Командир роти, побратими й родина постійно підтримували чоловіка. Лікарі та реабілітологи зробили усе на найвищому рівні, і вже за тиждень від початку реабілітації військовослужбовець ходив на протезі.
Телефонувати додому після поранення було непросто через обставини: батько на той момент і сам отримав поранення, а невдовзі пішов з життя.
Після лікування та реабілітації гвардієць намагався знайти себе в цивільному житті, але зрозумів, що його місце поряд із побратимами.
У лютому 2026 року він уклав новий контракт із 40 полком імені полковника Данила Нечая. Тепер він командує відділенням радіоелектронної боротьби, у підрозділі ударних безпілотних авіаційних комплексів спеціального призначення. У Гєри є мрія: побудувати велику родину та повернутись на рідну Харківщину.
Якщо я повернусь до себе на Батьківщину, хто гарантує, що до мене не прийде якийсь “асвабадітєль” з автоматом і не завдасть шкоди моїй дружині або дитині? Тому я бачу першочерговою ціллю оборону своєї країни. Для того щоб у майбутньому наші діти не знали, що таке війна», – наголошує незламний гвардієць.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
