Уночі група спецпризначенців діяла поблизу позицій противника в лісистій місцевості.
У вологій траві – двоє українських бійців. Це – бійці Центру спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України. До російського бліндажа – менше ніж 15 метрів. Гвардійці підійшли впритул до однієї з позицій ворога, щоб визначити кількість особового складу на ній. Потрібно дочекатися, коли росіяни почнуть виходити назовні.
«Омегівці» вичікують. Попереду, просто перед ними, натягнутий тонкий металевий трос – ворожа сигнальна «розтяжка».
Бійці вже не перший день на завданні. Втома дається взнаки. Один із побратимів шепоче:
Я трохи подрімаю, а ти пильнуй.
Плюс. Лиш трос не зачепи, – відповідає товариш.
Поволі спливають хвилини. Друг Мамай продовжує спостерігати за входом у бліндаж. Раптом він помітив: нога побратима повільно натягує розтяжку. Швидко Мамай перехоплює ногу товариша, зупиняючи рух, другу кладе йому на плече:
Спокійно. Це – я. Прокидайся.
…Того разу все обійшлося: гвардійці себе не виявили, і згодом їхня група успішно виконала бойове завдання, знищивши ворога.
Невидимий зв’язок із пращурами-характерниками
Псевдо Мамай майор Руслан Єрьоменко обрав на попередньому місці служби. У 2019–2023 роках він був бійцем підрозділу поліції особливого призначення КОРД.
Це псевдо взяв собі мій товариш. Та йому дозволили залишити те, що було до переведення в КОРД. А Мамай сподобалося мені, тож я перейняв його від побратима. Воно просте, легко запам’ятовується і певною мірою мене характеризує. Адже я родом із козацького краю, з Дніпропетровщини. А Мамай уже протягом століть є узагальненим образом козаків, та ще й не простих, а характерників! – розповідає спецпризначенець.
Незрима сила козаків-характерників, вочевидь, не раз була в бою поряд із Русланом. Мамай брав участь у десятках спецоперацій. Під час однієї з них «омегівці» відбили у росіян 800 метрів рідної землі й захопили значну кількість трофейної зброї та набоїв.
Інше бойове завдання, у жовтні 2024 року в Серебрянському лісництві, на жаль, закінчилося трагічно. Руслан дістав тяжке поранення, внаслідок якого втратив ліву руку.
Лікування, протезування та реабілітація тривали понад шість місяців. Та навіть у цей непростий період Мамай не дозволяв собі зневірюватися.
До протеза я адаптувався доволі швидко. Найскладніше було морально, особливо в перші місяці: прийняти нову реальність, навчитися жити по-новому… Згодом почав пристосовуватися, поступово адаптувався. Я зрозумів, що ампутація мене не зламала. Головне – не опускати другу, вцілілу руку. Найбільшою підтримкою в цей час була родина, – пригадує Руслан.
Також офіцер відзначає допомогу товаришів із Центру спеціального призначення «Омега» НГУ: вони відвідували його, часто телефонували, цікавилися, як триває відновлення, допомагали з пошуком реабілітологів та інших фахівців.
Побратими ніколи не залишали мене сам на сам із проблемами. «Омега» – не просто військовий колектив, це братерство, це ще одна велика родина. Ти знаєш, що ці люди готові зробити для тебе більше, ніж для себе, – підкреслює майор Єрьоменко.
Нова посада – нові виклики
Місяці після поранення дали час для роздумів. Мамай аналізував уже пройдений шлях і розмірковував, де і як найкраще міг би застосувати здобуті знання і досвід спецпризначенця з огляду на нові реалії життя.
У травні 2025 року Руслан повернувся у стрій. У ЦСП «Омега» йому запропонували обійняти посаду інструктора секції підготовки. Нині Мамай навчає та ділиться здобутим у бойових операціях досвідом з іншими «омегівцями».
Спецпризначенцям часто доводиться діяти у складних ситуаціях. Тож здобуті нами знання і навички, переконаний, стануть у пригоді менш досвідченим колегам, – каже гвардієць.
Призвичаїтися до нової ролі – непросто. Зокрема, викликом є необхідність навчати багато людей за короткий проміжок часу. Тепер Руслан опановує нові навички: відбирати ключову інформацію, викладати стисло. Головним для себе він вважає більше уваги приділяти індивідуальному відпрацюванню: що є проблемним для кожного бійця, які помилки типові, і на них варто зупинитися.
Іншим викликом було довести людям на заняттях, що інструктор із протезом може надавати як теоретичні, так і практичні знання на високому рівні:
Багато бійців, коли вперше мене бачили, вважали, що я не зможу продемонструвати навички роботи на практиці. Та після перших занять сумніви зникали – професійність та вміння знімали усі запитання.
Залишатися в строю Руслана мотивує майбутнє. Він непохитний у вірі, що за кілька років разом із побратимами побачить майбутнє України після війни. А ще він хоче, щоб наступні покоління не стикалися з війною. Заради цього, поки триває війна, Мамай навчає новачків «Омеги» виживати, діяти ефективно та перемагати. І для тих, хто сьогодні приходить у Центр спеціального призначення Національної гвардії України, пройдений ним шлях – приклад того, що після поранення можна залишатися ефективним на військовій службі, головне – залишатися вірним своїм ідеям та цінностям.
За матеріалами видання «Гвардія»
