До служби я долучився у вересні 2024 року. Пройшов базову загальновійськову підготовку і потрапив до 2-го Шосткинського полку. Спочатку служив у роті матеріального та технічного забезпечення водієм. Але по натурі хотілося робити більше для перемоги», — розповідає гвардієць.

Згодом йому запропонували перейти до мобільної вогневої групи. Рішення він прийняв без вагань.

Коли запропонували перейти до МВГ — погодився одразу і жодного разу не пожалкував. Саме мобільні вогневі групи, тому що хочу, щоб над нами нічого, окрім птахів, не мало змоги літати. Зараз я командир відділення загону прикриття повітряного простору. Хлопці дали мені позивний від моєї цивільної професії — Шахтар, або просто Шах», — говорить гвардієць.

Сьогодні основне завдання його підрозділу — знищувати ворожі дрони-камікадзе. Але, за словами військового, ця робота потребує великої зосередженості, швидких рішень і чіткої взаємодії між бійцями.

Найскладніше — зрозуміти, де саме “шахед” буде пролітати. Щоб його ефективно знищити, потрібно максимально до нього наблизитися. Коли вдається збити ворожий дрон, емоції важко передати словами. Особливо те відчуття, коли точно знаєш, що ця штука більше нікому не зашкодить», — каже Шах.

Втім, служба у мобільній вогневій групі — це не лише боротьба з безпілотниками. Інколи гвардійцям доводиться рятувати життя після ворожих ударів.

Одного разу їхній підрозділ отримав інформацію, що суміжна позиція потрапила під обстріл.

Нам повідомили, що сусідня позиція під ударом, і дали команду перевірити ситуацію. Коли ми приїхали, я почув крик. Залишив водія біля машини, щоб він контролював повітря, а сам побіг на місце. Там була група військовослужбовців — їх обстріляли ракетою з касетним наповненням. На місці вже був командир МВГ цього підрозділу і цивільна жінка-медик. Навколо все було посічене уламками, але ми не гаяли часу», — згадує гвардієць.

Першого пораненого вдалося евакуювати одразу.

Ми витягнули його, поклали на шматок брезенту і тягнули по снігу. Машина туди заїхати не могла, а на краю села чекала швидка. Стан пораненого був дуже важкий — багато крові, усе тіло понівечене. Але нам вдалося дотягнути його до швидкої живим», — розповідає Шах.

Після цього він повернувся назад — за другим пораненим.

Спочатку я подумав, що другий уже “двохсотий”, бо пульсу не відчував. Потім прибіг ще один чоловік, жінка і старенький дідусь із санчатами. Медик почала проводити реанімаційні заходи і сказала, що він ще живий. Але витягнути його було непросто — ноги військового були затиснуті понівеченою апаратурою. Ми витягли хлопця, поклали на санчата і побігли до швидкої. До неї було не менше 500 метрів по снігу», — говорить гвардієць.

На півдорозі медик попросила зупинитися, щоб знову спробувати провести реанімацію.

Вона робила все можливе… але, на жаль, хлопець помер. Ми все одно дотягнули його до швидкої і передали медикам», — з сумом додає Шах.

Такі моменти назавжди залишаються у пам’яті тих, хто щодня стоїть на захисті неба та життя інших. Та навіть після найважчих подій вони продовжують виконувати свою роботу — щоб над українською землею літали лише птахи.

Група комунікації Східного Харківського ТУ НГУ