Ще від самого початку повномасштабного вторгнення Євген на позивний Жак намагався піти на військову службу, але через свій молодий вік та відсутність бойового досвіду отримував відмову. Щоб не залишатися осторонь та бути корисним Жак влаштувався на роботу до військової адміністрації рідної Нововоронцовської громади. Там познайомився з бійцями 21-ї окремої бригади Національної гвардії України, а згодом і сам долучився до неї, підписавши контракт. У червні 2025-го року Жак разом зі своїм підрозділом виїхав на Покровський напрямок. Дістатися до позицій вдалося лише з четвертого разу.
Ми мали зайняти позицію «Слон». Перший виїзд був невдалий через те, що почала працювати артилерія, ми повернулися назад на «точку». Потім зібралися на другий виїзд — все те саме, але по нам ще ударив дрон. Ми знову повернулися. Третій виїзд був у складі семи чоловік. Виїхали, щось «мехводу» не сподобалося — чи почала працювати мінометка (я не чув, бо сидів у броні, там глухо все), коротше, повернулися. Ми виїхали троє: я, Кент і Сєдой», – розповідає Євген.
Місцем призначення стала інша позиція, під Миролюбівкою. Заїзд туди на БМП був зухвалим – за декілька десятків метрів знаходився ворог. Щойно гвардійці спішилися як почався щільний обстріл та прилетіли дрони зі скидами. Коли стало спокійніше, бійці змогли перебратися в укріплені позиції. Вже згодом у Жака був контакт з противником – він отримав поранення обох рук.
Я побачив як йшов боєць, одягнутий в мультикам та з українським прапором на рукаві. Далеко він не пройшов – виявилося, що це російський солдат. Він намагався сховатися від нас в кущах, а я та побратим прострілювали посадку, щоб його знищити. Коли треба було перезарядитися, я кинув в його бік гранату та почув крик – ворог був поранений. Пізніше «очі» нам передали, що цей піхотинець стоїть прямо навпроти нашої позиції. Я піднявся, щоб відпрацювати і в цей момент мені в ліву руку прилетіла куля, одразу за нею – в праву. Я впав, а слідом за мною відпрацював Сєдой. Повезло, що Кент бойовий медик, я пробіг до нього метрів п’ять і почув, як по Сєдому прилітає дрон. Почув вибув та постріли. В голові вже була найгірша картина. На щастя, за секунди до удару він встиг сховатися, а противника добив наш FPV-дрон», – говорить Євген. На поранені руки медик наклав йому турнікети та зупинив кровотечу.
Я лежав увесь цей час на боці. Повернувся на спину, дивлюся в небо — і тут бачу, як прямо на мене летить FPV-дрон. Він мене помітив, набрав швидкість… Я заплющив очі, думаю: «Ну, все». І тут чую тільки — клац-клац лопастями по гілках. Розплющую очі — а він лежить у півтора метрах від мене догори дриґом, не здетонував. Я голову в інший бік відвернув, щоб навіть не дивитися на ту «моркву» (заряд)», – ділиться Жак.
Вже пораненому Євгену прийшлося відтягнутися на сусідні позиції. Там він пробув три доби.
Один раз я прокинувся від того, що один з бійців уже затягував турнікет, бо не міг мене добудитися — я просто «відключився». Він побачив пляму на ковдрі й злякався, що я стікаю кров’ю. Наприкінці третьої доби — на початку четвертої — прийшла команда: «Жак, давай на вихід». Я зібрався за лічені секунди. Рюкзак мій розірвало, а автомат, броню і каску хлопці радили лишити: «Ти ж поранений». Я кажу: «Ні, мужики, автомат щасливий, він зі мною!», – розповідає гвардієць.
Щойно група дісталася «зеленки» як почула російський бомбер – не знайшовши українських бійців противник скинув протитанкову міну в іншому краю посадки. Діставшись укриття вони нарешті змогли поїсти та зв’язатися з рідними. Наступного дня приїхав «евак», а далі – стабпункт та госпіталь.
Сьогодні Жак пройшов лікування та готується до чергової операції на руці аби повністю відновити її чутливість.
Група комунікації Центрального ТУ НГУ
