Військова служба в 50 полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України для нацгвардійця з позивним Бен – це щоденна відповідальність. На фронті – за побратимів, які з ним на одній позиції, на тренуваннях – за молодших і менш досвідчених бійців. Свій шлях у дорослому житті він почав із свідомого рішення стати військовим і пішов на строкову службу. Але дуже швидко прийняв рішення укласти контракт і стати професійним солдатом.
Бен мав декілька відряджень в зону Антитерористичної операції і Операції Об’єднаних сил. Але справжню війну побачив лише після повномасштабного вторгнення росіян. Він пройшов через бої під Марʼїнкою і в Серебрянському лісництві. На фронті кожен день перевіряв нацгвардійця на міцність і витривалість, і щодня о стійкість Бена ламались будь-які випробування.
Перші бойові виходи в районі Марʼїнки стали для нього моментом дорослішання. На війні це відбувається дуже швидко. Постійні обстріли, щільна робота ворожої артилерії, складна обстановка в умовах міської забудови змушували швидко приймати рішення і тримати контроль навіть тоді, коли ситуація змінювалася щохвилини.
Страх є у кожного, але головне – зберігати контроль над собою і діяти відповідно до обстановки. Якщо береш на себе відповідальність – потрібно доводити справу до кінця і не підводити тих, хто поруч», – зауважує Бен.
Після Мар’їнки підрозділ Бена тримав оборону у Серебрянському лісництві: холод, сирість, складна лісиста місцевість і постійна загроза з повітря. Противник активно застосовував аеророзвідку та артилерію, тож навіть заміна на позиціях вимагала точного розрахунку часу і маршруту.
Нерідко окупанти вдавались до психологічних атак – вмикали ночами гучномовці з криками. Це сильно давило на психіку, але гвардійці тримались. Зранку їх обстрілювали з повітря, працювала артилерія і танки, а вже потім йшла ворожа піхота. Але окупанти йшли назустріч смерті. Їх чекали виснажені і втомлені, але незламані нацгвардійці. Такі штурми українські оборонці відбивали. Одного дня Без зрозумів, що не відчуває ніг – обмороження. Його евакуювали та направили на лікування. Втім після виписки з госпіталю чоловік повернувся на фронт і вийшов на евакуацію поранених побратимів.
Коли знаєш, що від твоїх дій залежить чиєсь життя, сумнівів не залишається – треба діяти. Найважливіше – довіряти побратимам і чітко виконувати свої обов’язки», – наголошує військовослужбовець.
Разом з командиром взводу Бен висунувся за пораненими. Вони чули по радіостанції, як вони просили допомоги. Гвардійці зайшли і витягнули їх. Але росіяни відкрили вогонь. Гвардійці пришвидшились, аж раптом Бен сильно травмував ногу. Дивом всі дістались точки евакуації.
Після тривалої реабілітації чоловік знову повернувся на фронт. Він був вже іншим – дорослішим і досвідченішим. Але іншою стала і війна: усюди дрони, противник слідкує майже усюди. На позицію Бен заходив під наглядом своїх дронів і чужих.
Ти постійно чуєш гудіння дрона, так, наче над тобою повис вулик з бджолами. Головна задача – швидко пройти і не спалитися», – зауважує гвардієць.
Позицію, на яку зайшов Бен, згодом розкрили, і вся потужність артилерії окупантів в тому районі була направлена туди. Обстріли були щодня. Під час одного з них гвардієць отримав тяжке поранення коліна, ще двоє – важкі контузії. Бійці добрались до точки евакуації. Але, коли за ними приїхав транспорт, то його атакував ворожий дрон – його розстріляли, але здетонувала вибухівка і всіх посікло уламками.
Водій весь в крові, тільки зуби білі і очі. Але що мене здивувало, він продовжив їхати далі зі словами: тепер нас ніхто не дожене! Ми їхали швидше, ніж літають їхні FPV», – згадує боєць.
Сьогодні він залишається у строю та передає свій досвід молодшим військовим. Його історія – це не лише про бої та випробування. Це про стійкість, взаємну підтримку і готовність допомагати побратимам навіть у найкритичніші моменти. Саме так і дорослішають на війні колишні юні солдати-строковики, а тепер – досвідчені і відважні воїни – бійці Національної гвардії України.
Група комунікації Західного ТУ НГУ
