Перший тиждень був найважчим. Ворог постійно накривав мінометами. Вночі спускалися в підвал, удень тримали оборону. Чергували по двоє. Одного разу в підвал влучили два FPV-дрони. Значить, нас виявили й били вже прицільно», – розповідає Циган.

Гвардійці тримали кругову оборону проти цілого взводу окупантів. Ворожа піхота перебувала в сусідній будівлі – за 200 метрів від українських бійців.

Штурми відбувалися по-різному: інколи по кілька разів на день, інколи тиша на тиждень. Ворог застосовував різні тактики, але позиції вдалося втримати. У боях Циган користувався гвинтівкою UAR-15 українського виробництва. За 80 днів жодного разу не підвела. Якісна зброя», – підкреслює нацгвардієць.

Гвардійці не відступили. Лише тоді, коли будинок, де вони оборонялись, був повністю зруйнований ворожими обстрілами, Циган з побратимом відійшли.

Коли я туди зайшов ще були вікна, дах, огорожа. А коли виходили нічого не залишилося», – згадує боєць.

Вихід із позиції тривав вісім днів. Через велику кількість дронів доводилося годинами чекати в посадках, щоб пройти відкриті ділянки. Після того, як їх виявив ворожий «Мавік», почався масований обстріл – окупанти били з мінометів, гармат, запускали дрони. А попереду було ще 35 кілометрів шляху. Під час відходу Циган отримав контузію та пошкодження барабанної перетинки. Спочатку не чув на ліве вухо, але після реабілітації слух відновили.

Найсильнішою стороною українських військових Циган називає бойове братерство і підтримку з тилу.

Волонтери, дружина, дитина – це найбільша підтримка. Я поставив собі мету  вийти з позиції й повернутися до нього», – підсумовує нацгвардієць.

Група комунікації Західного ТУ НГУ