Для геймерів усього світу він – легендарний найманець Шрам із культового «S.T.A.L.K.E.R. 2». Для театралів – талановитий режисер та актор. А для побратимів – боєць із позивним «Сей», стрілець 1 корпусу НГУ «Азов». Наш сьогоднішній гість – Олександр Лаптій. В інтерв’ю говоримо з ним про розвиток українського театру через призму російсько-української війни, можливості впливу культури на протистояння інформаційне та «кухню» акторського мистецтва в ігровій індустрії – на прикладі гри «S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl».
– Олександре, за першою вищою освітою ви – вчитель фізичної культури. Та зрештою стали актором і театральним режисером. Що спонукало кардинально змінити рід діяльності?
– Я все життя займався спортом – з третього класу мав непогані досягнення в легкій атлетиці. Потім захопився східними єдиноборствами, кікбоксингом, тхеквондо (ITF). І єдиним шляхом для реалізації тоді видавався факультет фізичного виховання Чернігівського педагогічного університету. Водночас зі шкільних років я цікавився театральним мистецтвом як глядач. Ще в радянські часи до школи приходили представники театру, і клас був змушений викупати певну кількість квитків. Мене тоді не треба було примушувати – я із задоволенням купував за карбованець квиток і відвідував Чернігівський молодіжний театр. Передивився майже весь репертуар – і був захоплений тією магією, яка відбувалася на сцені.
– Ви вже тоді бачили себе майбутнім актором?
– Спочатку лише активним глядачем. Але десь на другому курсі педагогічного вирішив зробити перші кроки в аматорському театрі при Палаці дітей та юнацтва. У 1997 році мене прийняли до акторського складу Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру. Згодом заочно закінчив режисуру в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Навчався у майстерні народного артиста Богдана Бенюка.
– Ви як актор мали не лише успішну кар’єру в Україні, а й багатий досвід закордонних гастролей. Але гібридний напад росії на Україну у 2014 році змусив повернутися на Батьківщину…
– Ще в дитинстві я тягнувся не лише до спорту, а й до військової тематики. З усіх предметів, пов’язаних із фізкультурою і військовим навчанням, мав «п’ятірки». Був залучений до естафет, військових ігор тощо. ТТХ АК-74 зі школи знав напам’ять. У мене навіть є грамота за швидке розбирання та збирання автомата Калашникова. І от у 2014-му настав час діяти, бо передусім я – громадянин, який повинен виконувати свій обов’язок із захисту суверенітету і територіальної цілісності держави. Повернувшись в Україну, я добровільно приєднався до чернігівського батальйону «Сєвєр», який потім трансформувався в «Північ».
– У чому полягали ваші завдання?
– Передусім – у підсиленні Чернігівського прикордонного загону. Ми стояли на блокпостах безпосередньо біля кордону, з боку Сеньківки, під Брянською областю росії. Також виїжджали в зону АТО, допомагали іншим підрозділам. Іноді стояли на блокпостах, на СПшках. Нерідко потрапляли під мінометні обстріли.
– Після демобілізації у 2015-му ви не полишили військову справу?
– Ми разом із колишніми військовослужбовцями і спецпризначенцями групи «Альфа» СБУ створили центр тактичної освіти під назвою «СОТА». Я після демобілізації продовжив працювати в ньому інструктором з бойової підготовки. Також ми займалися популяризацією мілітарної культури, вихованням громадськості у контексті ймовірної великої війни. Хоча після підписання «Мінська-2», коли лінія зіткнення в зоні АТО стабілізувалася, більша частина суспільства вирішила, що Україні вже нічого не загрожує. Інтерес до військової справи сильно впав. Проте ми з побратимами прекрасно розуміли: один марш-кидок на техніці через Чорнобильську зону – і за чотири години росіяни будуть під Києвом. На нас дивилися як на диваків. Але в 2022-му майже так усе і сталося – армія рф наблизилася до околиць столиці у стислий термін.
– Досвід учасника бойових дій якось вплинув на ваше розуміння театру і мистецтва загалом?
– Я ще глибше усвідомив, що театр завжди має говорити про сьогодення. Театр – це актуальне мистецтво, що розповідає про тут і зараз, навіть якщо йдеться про сюжети Шекспіра. У 2015 році, після того, як у мене народилася дитина, я повернувся до режисерської професії і поставив у Чернігівському драмтеатрі виставу «Одержима» за Лесею Українкою. Намагався її якось актуалізувати. Вистава починалася з документальних кадрів оборони Донецького аеропорту, а потім розвивалася сюжетна лінія п’єси із центральною темою самопожертви.
У 2022 році я здійснив постановку вистави «Сліпий» за Тарасом Шевченком. Мені казали: «Ну це ж про нас нинішніх!» Справді, твір написаний у ХІХ столітті – а таке відчуття, ніби він про події, які відбуваються з нами зараз: війна, полон, зламані долі. Так влаштоване справжнє мистецтво. Так працюють геніальні твори класиків.
– У 2023 році ви майже 50-річним приєдналися до лав 12 бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, де продовжуєте службу і зараз. Чому обрали цю частину?
– «Азов» унікальний багато чим, передусім – якісною підготовкою і легендарними командирами, які гідно пройшли великі випробування. Тут вражає уважне ставлення до солдата – з тобою спілкуються на всіх етапах, ти довіряєш командирам і побратимам. Маю честь носити шеврон «азовця».
– Ім’я Олександра «Сея» Лаптія набуло популярності серед широкої аудиторії в 2024-му. А саме після виходу гри «S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl», в якій ви зіграли персонажа на ім’я Шрам. Як почалася історія цих особливих зйомок?
– Зауважу, що досвід роботи у кіно в мене достатній: «Кіборги», «Захар Беркут», «Правило бою», «Черкаси», низка українських серіалів. І він мені став у пригоді. Але зніматися як актор для 3D-анімації – це було дещо нове. Кастинг-директорка проєкту «S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl» запросила мене взяти участь у створенні цього сиквелу наприкінці 2021 року. Я сам є шанувальником комп’ютерних ігор-шутерів – зокрема «Call of Duty», «Medal of Honor» і звісно, всесвіту «S.T.A.L.K.E.R.». Тож одразу погодився. Але основна робота над проєктом почалася вже тоді, коли я був у війську. Комбриг «Азова» Денис Прокопенко пішов назустріч – і мені дали можливість на кілька днів зануритись у нове амплуа.
І ось я читаю сценарій і розумію, що мені пропонують виконати роль Шрама – героя, що був головним у першій частині «S.T.A.L.K.E.R.: Чисте небо». Багато років серед її фанатів точилися суперечки, чи загинув Шрам у фіналі. І тут я дізнаюсь, що Шрам живий, бо ж я його гратиму! Та разом з тим, я підписав документ про нерозголошення. Тобто, я знаю ексклюзивну інформацію, але не можу нею поділитися! До останнього нічого не казав навіть найближчим побратимам, які постійно розпитували, кого ж я зіграв у новій частині гри.
– Ви вперше для себе працювали як актор мокапу. Що це за технологія та як вона народжується?
– Мокап походить від слів «motion capture» (захоплення руху). Це технологія, при якій жести та міміку живого актора зацифровують для анімації. Це дає можливість створити більш правдоподібного персонажа. Як це робиться? По-перше, з тебе роблять 3D-модель. Ти заходиш у кімнату, а навколо на трьох рівнях розміщено 180 фотокамер. І ти повинен відіграти декілька емоцій: сміх, радість, розчарування, страх. Усе це фіксується на камери. Потім зображення опрацьовують у комп’ютері, і на їх базі створюється 3D-модель. А вже після цього знімаються сцени, для яких актор вдягає спеціальний костюм. На ньому є маркери, за допомогою яких фіксують рух. Можна сказати, що актор мокапу – це окрема професія.
– Що в ній найскладніше?
– Технічний бік справи. Бо тут інший принцип існування в кадрі. Ти граєш у спеціальному обтислому трико із датчиками, а при цьому маєш уявляти, що на тобі бронік, що ти працюєш зі зброєю і так далі. Допомогли мої навички з курсу акторської майстерності. Зокрема, робота з уявними предметами. До речі, дуже знадобився і військовий досвід. Тому що коли знімали сцени стрілянини – там, де Шрам із бідоном (геймери знають) – я сам корегував рухи, щоб робота зі зброєю була правдоподібною, мала професійний вигляд. Словом, зйомки для гри «S.T.A.L.K.E.R.» – це був цікавий, унікальний досвід, і я вважаю, що із завданням впорався.
– Чи можна сказати, що ви передали Шраму свої характерні риси?
– Так! І мене трішки ображає, коли кажуть, що я чудово озвучив Шрама. Я не тільки озвучив своїм голосом – я його зіграв! Хоча дії і діалоги прописав сценарист, але ж у героя моя пластика, моя міміка, моя фізіологія, мій спосіб подачі! Його сміх – моя імпровізація. Його художній свист привніс я, бо я це вмію. Шрам – експресивний і непередбачуваний боєць. У моєму характері це теж є, тому оживити «написаного» героя мені вдалося.
Звісно, чудово, що це викликало такий фанатський рух. Є люди, які просто обожнюють цього персонажа, роблять якісь відео, малюнки і надсилають мені. Я веду з ними певну комунікацію. А інші, буває, кажуть: «Так Шрам же навіжений! Він мене дратує!» Я відповідаю: «Значить, я досяг своєї мети!». Дуже погано, коли персонаж не викликає жодних емоцій – це означає, що робота зроблена бездарно. Якщо ж є захоплення персонажем або його тотальне несприйняття – значить, актор зробив свою роботу на «відмінно».
– На що здатне мистецтво під час війни?
– Як не парадоксально, війна має і позитивний вплив на мистецтво. Це було під час минулих світових воєн, коли театри й концертні зали переживали справжній бум. Ми можемо спостерігати це й зараз, коли на деякі вистави в Києві нереально дістати квитки – їх розмітають за 15 хвилин.
Для мене важливо, що нині діє потужний рух ветеранських театрів, ветеранської сучасної п’єси. Наприклад, один із таких – чернігівський «Серцевір». Люди з бойовим досвідом гуртуються і говорять про те, що їм наболіло, ставлять про це вистави. Це унікальне явище, яке треба розвивати. Можливо, невдовзі й на базі «Азова» ми створимо режисерську лабораторію, де творча молодь зможе себе реалізувати.
Не менш важливо те, що саме мовою мистецтва можна розповісти світові про нашу трагедію. Художні засоби дозволяють це зробити креативно і винахідливо. Бо якщо ми просто навалимо купу інформації, аудиторії інших країн від неї відвернуться – вони й так «втомились». А ворог веде війну проти нас і в площині культури. Хочемо ми того чи ні, треба давати йому відсіч у всіх вимірах.
ВІЗИТНА КАРТКА
Олександр Лаптій – актор театру і кіно, театральний режисер, військовослужбовець 1 корпусу НГУ «Азов». Народився 29 квітня 1974 року у Чернігові. Свій театральний шлях Олександр почав у 1994 році, вступивши до аматорського театру. У 1997 році був прийнятий до акторського складу Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка.
Вже у 2002 році Олександр реалізував свою першу режисерську роботу – музично-поетичну акцію «Музика шахів». У 2006 році приєднався до акторського складу театру «Школа драматичного мистецтва», з яким гастролював по Європі. У 2014 році, після вторгнення рф в Україну, Олександр прийняв рішення повернутися на Батьківщину та вступити до війська. Ще з 2014 року завдяки досвіду єдиноборств отримав позивний «Сей» (скорочено від «Сенсей»). Після демобілізації у 2015 році займався інструкторською діяльністю та продовжував роботу в театрі.
З 2021 року був залучений до створення гри «S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl», де зіграв Шрама – одного з головних персонажів.
На початку повномасштабного вторгнення рф Олександр перебував у рідному Чернігові, де допомагав силам оборони. У вересні 2022 року був призначений радником голови Чернігівської ОВА з питань культури. У 2023 році Олександр Лаптій вступив у 12 бригаду «Азов», згодом став бійцем 1 корпусу «Азов» НГУ.
