Початок російської агресії у 2014 році зумовив необхідність швидкого посилення бойових спроможностей українських захисників. Саме тоді у складі новоствореної на той час Національної гвардії було сформовано перші танкові підрозділи. Бойове хрещення танкісти проходили в зоні АТО, де їхнім головними завданнями були охорона й оборона гвардійських блокпостів та взводних опорних пунктів.
Та коли росія розпочала повномасштабне військове вторгнення на територію України, державний кордон перетнули величезні колони бронетехніки країни-агресора. На початку 2024 року Міжнародний інститут стратегічних досліджень (заснований у 1958 році авторитетний дослідницький центр з питань воєнно-політичних конфліктів зі штаб-квартирою в Лондоні) навів дані, згідно з якими за два роки війни в Україні росія втратила щонайменше 2900 основних бойових танків – стільки ж, скільки вона мала на озброєнні на початку вторгнення. Дані Генштабу України перевищували цю цифру більше ніж удвічі – за підрахунками вітчизняних військових аналітиків, рашисти на той час втратили 6400 танків.
Так чи інакше, очевидно, що для протидії такій навалі усім складовим Сил оборони України потрібно було в короткий термін нарощувати свій «броньований кулак». У Нацгвардії активно почали формуватися танкові роти та батальйони. Сьогодні вони не лише посилюють піхоту, але й самостійно виконують бойові завдання на найгарячіших напрямах фронту.
Наші бригади оперативного та спеціального призначення ефективно інтегрують застосування танків у бойових діях. Маючи надійний захист, високу мобільність і потужну вогневу міць, танки часто стають незамінним елементом під час оборонних і штурмових операцій. Їхня точність і маневровість дозволяють ефективно знищувати укріплення, вогневі точки та бронетехніку противника, – підкреслює командувач Національної гвардії України бригадний генерал Олександр Півненко.
Як і будь-які інші підрозділи, гвардійські танкові роти й батальйони комплектуються як досвідченими фахівцями, так і новобранцями. Часто це бійці, які проходили службу в інших частинах, але згодом виявили бажання стати танкістами. Після зарахування до танкових підрозділів бойових бригад майбутні командири танків, механіки-водії та навідники-оператори проходять базову фахову підготовку у навчальних центрах як в Україні, так і за кордоном. Після її завершення вони повертаються до частин, де відпрацьовують злагоджену роботу екіпажу в умовах, максимально наближених до реального бою, а на передову потрапляють уже після того, як командування визнає цих військовослужбовців придатними до виконання завдань за призначенням.
Навідниками-операторами та механіками-водіями можуть стати будь-які військовослужбовці, які мають за плечима курс базової загальновійськової підготовки. Натомість шлях до командирської посади потребує значно більшого досвіду: майбутнього командира танка відбирають з числа уже загартованих боєм водіїв та навідників, людей із яскраво вираженими лідерськими якостями, здатних ухвалювати рішення у критичній обстановці і не боятись брати за це відповідальність.
Освітню програму для фахової підготовки екіпажів танків розробляють викладачі циклової комісії підготовки бронетанкових підрозділів навчальних центрів. Цілком логічно, що при цьому теоретична підготовка поєднується з інтенсивними практичними заняттями. Основний акцент робиться саме на практиці в умовах, максимально наближених до бойових, а заняття зазвичай проводять не лише місцеві інструктори, а й відряджені на період навчання офіцери та екіпажі з бойових частин НГУ. Адже обстановка на передовій змінюється постійно і чим свіжіші будуть передані новобранцям знання, тим краще.
Під час теоретичних занять майбутні навідники-оператори та механіки-водії вивчають загальну будову танків, озброєння та прицільні комплекси, а також принципи роботи двигунів та систем управління вогнем. Гвардійців навчають водінню, тактиці застосування техніки в обороні та наступі, орієнтуванню за картами та роботі з навігаційними приладами. Також екіпаж повинен уміти фахово обслуговувати свою машину, щоб вона не підвела у реальному бою.
Час, який відводиться на вивчення певних напрямків за кожною фаховою спеціальністю, різний. Механіки-водії, як і годиться, відпрацьовують водіння бойових машин – навчаються долати складні маршрути, переправи, круті підйоми й ділянки зі складним ґрунтом, відпрацьовують маневри під обстрілом. А майбутні навідники-оператори заглиблюються у вивчення озброєння та прицільних систем, відпрацьовують стрільбу по рухомих і нерухомих цілях у будь-яку погоду, навчаються орієнтуванню на місцевості. Обмежень за гендерною складовою немає, якщо жінки виявляють бажання та наполегливість у засвоєнні фаху танкіста, вони цілком у змозі це прагнення реалізувати.
До програми підготовки також включені заняття з вивчення інноваційних технологій, на яких гвардійці навчаються протидіяти ворожим безпілотним літальним апаратам та засобам радіоелектронної боротьби. Також слухачі опановують основи військового зв`язку, маскування та інженерної підготовки, а ще – психологічну та медичну підготовку.
Зазвичай усі майбутні танкісти проходять тренування на динамічних тренажерах екіпажів танків Т-64БВ та Т-72АВ, які точно відтворюють робочі місця командира, навідника-оператора та механіка-водія з урахуванням обладнання кожної моделі танка. Програмне забезпечення тренажерів створює віртуальне поле бою із цілями, рельєфом, погодними умовами та ефектами вибухів, а рухома платформа імітує динаміку машини, віддачу гармати та вібрації. Інструктор керує навчальним процесом та може змінювати сценарій бою, створюючи нештатні ситуації на кшталт виникнення несправностей чи обстрілу, а потім аналізує дії екіпажу. Це дозволяє відпрацьовувати як індивідуальні навички, так і злагодженість у командній роботі, зберігаючи ресурс справжньої техніки.
Особливістю підготовки під час проведення практичних занять є індивідуальний підхід: на одного інструктора припадає лише два-три військовослужбовці. Це дає змогу відпрацювати кожну дію до автоматизму, а помилки виправляти ще на етапі навчання – кожен рух, кожна команда, кожен постріл відпрацьовуються десятки разів, – зазначає начальник циклової комісії підготовки бронетанкових підрозділів навчального центру.
Окрім усіх дисциплін та напрямів підготовки, які вивчають і відпрацьовують навідники-оператори та механіки-водії, вони опановують військове управління на заняттях з лідерства та взаємодію з іншими військовими підрозділами. В підготовці командирів танка особлива увага приділяється вивченню тактики застосування танкових підрозділів, розробці бойових планів і використанню навігаційних засобів. На тренажерах та на полігонах гвардійці відточують ведення вогню, навчаються маневрувати в різних умовах і швидко приймати рішення під час бою. Зокрема відпрацьовують дії у стресових ситуаціях – під час обстрілу, обмеженої видимості та несприятливих погодних умов. Також вони вчаться працювати з бойовою системою управління тактичної ланки «Кропива», яка дозволяє швидко прокладати безпечні маршрути, помічати цілі та миттєво реагувати на зміни обстановки. Завдяки комплексному навчанню командири танків стають професіоналами, здатними організувати злагоджену роботу екіпажу та адекватно реагувати на будь-які виклики.
Під час навчання немає місця байдужості: якщо слухач не виявляє зацікавленості чи не складає необхідних нормативів, його відраховують ще до завершення курсу. А ті, хто пройшов усі випробування, отримують сертифікати, які дають право закріплюватися за технікою та здійснювати її експлуатацію.
Ми постійно вдосконалюємо підготовку наших екіпажів, аби вона відповідала реаліям на полі бою. Гвардійські екіпажі демонструють високу злагодженість з іншими підрозділами для координації та коригування вогню. Наразі танки Національної гвардії – це зброя не лише сили, а й моменту. І в руках підготовлених екіпажів – це завжди перемога, – підкреслює командувач НГУ.
