Валерію Горбатюку — 26 років. Родом із Городенківщини. Свій вибір на користь військової служби він зробив ще в підлітковому віці, вступивши до Надвірнянського військового ліцею. Згодом навчався у Національній академії Національної гвардії України, після закінчення якої проходив службу у 50 полку імені полковника Семена Височана. Саме там за офіцером закріпився позивний «Форд». Нині він обіймає посаду командира роти оперативного призначення та має реальний бойовий досвід.

Я не прагнув легких шляхів. Для мене було важливо бути там, де можеш реально захистити людей і бути корисним. Саме тому обрав службу в Національній гвардії України», — зазначає офіцер.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації застало Валерія вдома. Він перебував у короткочасній відпустці, пов’язаній із вшануванням пам’яті батька. Вже за кілька годин після прибуття надійшов дзвінок із підрозділу.

Сказали коротко: повертайся, почалася війна. У той момент не було часу на емоції. Було чітке усвідомлення необхідності негайно діяти», — згадує Форд.

Перші бойові завдання офіцер виконував у Серебрянському лісі. У 22 роки він уперше очолив взвод, у складі якого служили військовослужбовці старші за нього за віком і з більшим життєвим досвідом. Довіру підлеглих доводилося здобувати не посадою чи званням, а особистим прикладом — у боях, під час обстрілів і складних бойових виходів.

Спочатку було непросто. Але коли люди бачать, що командир поруч, не ховається за спинами та відповідає за кожне своє рішення, формується справжня команда», — говорить офіцер.

Найбільш складними стали штурмові дії в лісовій місцевості. Інтенсивні артилерійські й мінометні обстріли, постійне напруження та нестача сну поступово змінювали страх холодною зосередженістю. У таких умовах кожне рішення мало бути швидким і виваженим, адже ціна помилки — людське життя.

Страх перед боєм є завжди. Але коли починається виконання завдання, ти концентруєшся виключно на ньому, на людях поруч і на відповідальності за підрозділ», — ділиться гвардієць.

Під час одного з бойових виходів Валерій отримав поранення. Обстріл був настільки потужним, що вибухами буквально зривало дерева.

Було відчуття, що весь ліс розлітається — сосни здіймалися в небо. Але в той момент головне було не власне поранення, а необхідність вивести особовий склад», — згадує він.

Після лікування та реабілітації офіцер повернувся до служби. Нині він приділяє особливу увагу підготовці підлеглих — тактичній, медичній та психологічній. Переконаний, що системне навчання, дисципліна та взаємна довіра є ключовими чинниками успішного виконання бойових завдань і збереження життя військовослужбовців.

Я завжди наголошую бійцям: найважливіше — повернутися живими. Завдання можна виконати різними шляхами, а життя — безцінне. Згуртований і підготовлений підрозділ здатен діяти ефективно навіть у найскладніших умовах», — підкреслює командир.

Попри пережите, Валерій Горбатюк зберігає оптимізм і віру в перемогу. Він бачить, як зростає його особовий склад, як вчорашні новобранці стають досвідченими й відповідальними воїнами. Саме такі офіцери формують основу сучасної Національної гвардії України.

Подібні історії — не про війну заради війни. Вони — про людей, які тримають стрій, бережуть побратимів і щоденно наближають той день, коли українське небо буде мирним, а сосни гойдатиме лише вітер, а не вибухи ворожих снарядів.