Ще у шкільні роки дуже любила хімію та біологію – тож у 1998-му році закінчила фармацевтичну академію. Пригадує, що часи були складні – державні аптеки закривались, а приватні – лише робили свої перші кроки. Але дівчина, яка майже на відмінно закінчила вищий навчальний заклад, змогла знайти роботу за фахом – завідувача аптеки у військовому училищі. Це й визначило подальшу кар’єру та життя нашої героїні.

І хоча в училищі Надія пропрацювала лише вісім місяців, але саме там знайомі військові розповіли про таку саму посаду провізора у 5-й Слобожанській бригаді.

«Я перейшла у бригаду внутрішніх військ (на її базі у 2014-му році була створена бригада НГУ), бо тут була можливість атестуватися та стати військовослужбовцем. Пів року я працювала як цивільна людина, а потім атестувалася та стала військовим — рядовою. І зі своєю бригадою я разом і досі, це вже 25 років, пройшла шлях від солдата до майора медичної служби. Тут – все моє життя», — з доброю посмішкою розповідає Надія.

Вона пригадує, що була спочатку здивована армійськими порядками. І дисципліною, і тим, що пацієнти якісь не наполегливі. Каже, що лише через певний період служби зрозуміла, що вся структура Нацгвардії нагадує їй одну дуже велику родину.

«У цивільному житті фармацевт найчастіше бачить відвідувача раз у житті, його подальша доля людині у білому халаті невідома, а у військовій частині всі та все на виду, і ти спостерігаєш свого пацієнта постійно та часто. Це навіть дає можливість проконтролювати, чи допоміг якийсь препарат хворому, щоб наступного разу при лікуванні його повторити чи замінити на інший», – саме так наша співрозмовниця пояснює відмінність у роботі фармацевта «цивільного» та «військового». Замислюється, швидко підіймає на нас очі та впевнено додає: «Зазвичай у будь-якій аптеці вам запропонують той препарат, який краще розрекламований, бо від цього залежить й прибуток самої аптеки. Натомість мій особистий підхід – вивчити людину та підібрати саме ті ліки, які реально допоможуть та при цьому буде найменша шкода організму». Цього принципу молодий медик дотримувалась з перших днів своєї служби у військовій частині 3005 Національної гвардії України.

І недарма – молоду, привабливу та при цьому досвідчену дівчину відразу помітили у частині. Тож, не випадково, що своє кохання Надія зустріла у нашій бригаді. Капітан Юрій Ромодан одразу познайомився з Надією, та незабаром вони створили «гвардійську» родину. Підполковник НГУ Ромодан загинув на початку російського вторгнення у  2022-му під час несення військової служби, але до цього у Надії та Юрія буде попереду майже чверть століття щасливого подружнього життя.

«У мене під аптеку було старе приміщення, я намагалась його якось привести до ладу, шукала якісь стелажі, меблі. Зайшов якийсь похмурий капітан та каже: «Мене звуть Юрій, а як звуть Вас?». Запропонував допомогу. Було видно, що у нього багато справ, але він постійно заходив ще і ще. Потім Юра розповідав, що йому командир бригади сказав, подивись, який у нас новий начальник аптеки. А він відповів, що вже познайомився з цією дівчиною», – з теплими нотами у голосі пригадує Надія.

За майже 25 років подружнього життя в офіцерській родині завжди був лад та порозуміння, не зважаючи на складнощі несення служби та ненормований графік – сім’я завжди знаходила час ввечері обов’язково обговорити, як минув день та знайти теплі слова один для одного. Діти (двоє синів) практично виросли у частині.

«Бувають «діти полку», а у мене – «діти бригади», – з посмішкою каже наша героїня.

І дійсно, двійко хлопців виросли у чудових маминих помічників. Один ще вчиться у школі, а інший закінчив вищий навчальний заклад, обравши професію своєї матусі та працює у фармацевтичному бізнесі.

5-го березня 2022-го року, після початку повномасштабного вторгнення, розташування 5-ї Слобожанської бригади НГУ було атаковано російською авіацією. Ворог скинув декілька потужних авіабомб, були зруйновані майже всі будівлі. Разом з ними була знищена й аптека, у яку наша героїня вклала багато сил та душі.

«Дуже важко було дивитися на руїни, на які перетворилася наша частина, медичний пункт та аптека, яку я сама облаштовувала. Навіть меблі для аптеки сама проектувала, щоб були й сучасні, й зручні. Але рук я не склала, як і всі ми. Довелося розширити свою діяльність, за відсутністю аптеки стала працювати й медсестрою, і лікарем, і адміністратором медичної частини. Наразі аптека відновлена, але роботи менше не стало», – говорить Надія.

І дійсно, окрім праці фармацевта, наша героїня виконує дуже багато завдань, пов’язаних з лікуванням, відновленням та реабілітацією поранених бійців у бригаді, а ще відповідає за комплектацію польових аптечок бійців та наплічників парамедиків бригади.

Від себе додамо, що Надія разом з іншими лікарями бригади взяла участь у розробці унікальних м’яких ношів, які волонтер та керівник компанії «TKS» Мирон Баран розробив спільно із своїми фахівцями та бойовими медиками нашої бригади. Ці ноші якнайкраще зарекомендували себе на полі бою під час евакуації поранених та не лише не поступаються іноземним аналогам, але й виявились кращими за них. Якісна комунікація між волонтерами та бойовими медиками 5-ї Слобожанської бригади стала запорукою успіху цього дуже важливого проекту.

Не менш вагомим є й внесок майора Ромодан у лікування та реабілітацію гвардійців, яким потрібна медична допомога. Надія пригадує момент, коли вона з успіхом виступила навіть в амплуа лікаря.

«Був випадок, коли бійцю стало зле. Він не міг розігнутися. Всі підозрювали радикуліт, але я за симптомами я здогадалася, що це — перфоративна  виразка та діяла відповідно. Ми надали хлопцю першу невідкладну допомогу, як при шлунковій кровотечі та моментально відвезли його у лікарню, що мала обладнання для діагностування та фахових лікарів. Цим ми врятували людину, бо внутрішня кровотеча може забрати життя за декілька годин», — згадує той день Надія.

За 25 років через медичну частину бригади пройшли тисячі бійців, але всі вони як легенду передають з вуст у вуста, що немає більш душевного та доброго лікаря, ніж Надія, яка повністю виправдовує своє ім’я. Бо без надії у наші важкі та буремні часи не обійтися просто ніяк.

Після Перемоги наша героїня планує і далі залишитися служити у рідній військовій частині.  Бо Надія теж просто не уявляє себе без рідної бригади.

Відділення інформації і комунікації Східного ТУ